89. Проаналізуйте норматворчу діяльність оон та організацій, що входять в систему оон

МОП заснували уряди ряду країн згідно з рішенням Паризької конференції 11 квітня 1919 р. з метою міжнародного співробітництва для усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення умов праці. Нині МОП — одна зі спеціалізованих установ ООН

На сьогодні членами МОП є 176 держав. Відповідно до Статуту МОП її членом може бути кожна держава — член ООН. Україна є членом МОП з 1954 р. Головний принцип роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі тристороннього представництва — від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців). Отже, кожна держава представлена чотирма делегатами: два — від уряду, по одному — від підприємців і працівників. Вищий орган МОП — Міжнародна конференція праці (Генеральна конференція), яка скликається щорічно І складається з делегатів усіх держав — членів МОП. До компетенції Генеральної конференції належать прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій, визначення завдань і напрямів діяльності МОП, внесення змін до її Статуту, прийняття у члени МОП окремих держав, спостереження за застосуванням державами ратифікованих ними конвенцій, а також рекомендацій МОП.

У рамках ООН закріплено основні права людини у сфері пра­ці. Саме правові документи ООН, у яких отримали програмне та нормативне закріплення трудові права, стали фундаментальни­ми в процесі формування правової моделі міжнародних трудових стандартів. Саме правові документи ООН, які за своєю природою мають універсальний характер, а це — Загальна декларація прав людини, пакти 1966 p., «Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» (1966 p.), «Конвенція про лікві­дацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок» (1979 p.), «Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігран-тів та членів їх сімей» (1990 p.), «Конвенція про права дитини» (1989 р.) створили формальні передумови для такого моделюван­ня і впорядкування нормотворчої діяльності МОП у другій поло­вині XX ст.

З огляду на вимоги світової спільноти держав щодо посилення боротьби з транснаціональною злочинністю ООН за останній час прийняла низку конкретних заходів задля встановлення правопорядку і зміцнення системи міжнародного кримінального судочинства. У рамках своєї міжнародної нормотворчої діяльності ООН прийняла Декларацію принципів та дій Програми ООН в галузі попередження злочинності та кримінального судочинства (18 грудня 1991 р.) [210, с. 25-30]; Неапольську політичну декларацію та Глобальний план дій проти організованої транснаціональної злочинності (23 грудня 1994 р.); Декларацію ООН про злочинність та міжнародну безпеку (12 грудня 1996 р.); Постанову щодо питання про розробку міжнародної конвенції проти організованої транснаціональної злочинності (12 грудня 1996 р.). Тобто, правове регулювання міжнародної правоохоронної діяльності ОВС України може здійснюватися на підставі вказаних вище міжнародних актів ООН.

90. Розкрийте зміст поняття та проаналізуте джерела права міжнародних договорів

Право міжнародних договорів — це галузь міжнародно­го права, яку складає сукупність правових норм, що регу­люють відносини суб'єктів міжнародного права із приводу укладення, дії, зміни, скасування та дійсності міжнарод­них договорів. Особливість цієї галузі полягає в тому, що її об'єктом є одне з основних джерел міжнародного права — міжнародний договір. Суб'єктами права міжнародних до­говорів є суб'єкти міжнародного права.

Держави як носії суверенітету мають універсальну ком­петенцію щодо укладення міжнародних договорів. Вони можуть вирішувати фактично будь-які питання, пов'язані із міжнародною безпекою та міжнародним співробітницт­вом. Але це не стосується укладання договорів всупереч ос­новним принципам міжнародного права. Тобто протиправ­ними є договори, що мають за мету здійснення агресії, ге­ноциду, терористичних актів тощо.

Щодо здійснення міжнародної договірної правоздатності не має юридичного значення, який у державі соціально-по­літичний лад, розмір території, національний склад та чи­сельність населення, її політико-територіальний устрій. Разом із тим на практиці час від часу постає питання про правомірність укладання міжнародних договорів суб'єкта­ми федерацій, автономіями або адміністративно-територі­альними одиницями.

З цього приводу існує багато думок. Але за загальним пра­вилом перед обличчям міжнародного права федерація скла­дає єдине ціле. Конституції федеративних держав хоч інко­ли і наділяють своїх суб'єктів деякими міжнародними повноваженнями, але в обмеженому обсязі. Так, Конституція Швейцарської Конфедерації «як виключення» дозволяє кан­тонам «укладати з іноземними державами угоди щодо на­родного господарства, сусідських відносин та поліції» (ст. 9). Але в той же час такі угоди не повинні суперечити правам Конфедерації й інших кантонів (ст. 9), а офіційні відноси­ни між кантонами та іноземними урядами повинні здійсню­ватися через Федеральну Раду (п. 1 ст. 10). Основний Закон ФРН дозволяє землям у межах їхньої законодавчої компе­тенції укладати договори з іноземними державами за зго­дою федерального уряду (п. 3 ст. 32 Основного Закону).

Загальновизнаним є право міжнародних міжурядових організацій укладати міжнародні договори. Саме укладен­ня міжнародною організацією такого договору в теорії розг­лядають як найбільш вагоме свідчення її міжнародної пра-восуб'єктності. При цьому у статуті організації мають бути чітко зазначені органи, уповноважені здійснювати відповідні заходи з укладення договорів, а також його процедура.

Тривалий час основним джерелом права міжнародних договорів був тільки міжнародний звичай. Зараз поряд із нормами звичаєвого права діють договірні.

Важлива роль у регулюванні укладення та виконання до­говорів належить внутрішньому праву. В Україні це перш за все Конституція України. Вона містить деякі загальні поло­ження, що стосуються умов укладення та застосування міжнародних договорів Конституційний Суд України прийняв рішення № 9-рп/2000, що стосувалося особливос­тей надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів з боку Верховної Ради України.