83. Охарактеризуйте внутрішнє і зовнішнє право міжнародних організайцій

Міжнародна (міждержавна) організація — де об'єднання держав, створене на основі міжнародного договору для виконання певних цілей, що має систему постійно діючих органів, які володіють міжнародною правосуб'єктністю, й засноване відповідно до міжнародного права.

Правові норми, пов'язані з діяльністю міжнародних організа­цій, умовно можна поділити на три групи:

1. «Внутрішнє право» («власне право») -- норми, які регла­ментують діяльність самих міжнародних організацій.

-- правила процедури (регулюють: умови та порядок вступу й виходу з організації: організаційну структуру; функції, права та обов'язки органів різного рівня; порядок, методи та технічні при­йоми прийняття рішень; документообіг та ін.)

-- статус персоналу (правовий стан персоналу, тру­дові відносини, умови життя, гарантії, привілеї та імунітети).

-- уго­ди з урядом країни перебування ( стосуються умов акредитації та статусу персоналу.)

-- фінансо­ва частина (джерела формування бюджету, методологія розрахунку роз­мірів внесків членів організації, напрями використання бюджету, порядок прийняття рішень з фінансових питань тощо )

2. «Зовнішнє право» — норми, які фіксують місце міжнарод­ної організації в загальній системі міжнародних відносин. Відносини з іншими міжнародними інститутами стосуються найрізноманітніших організаційних, фінансових, політичних, пра­вових питань, передбачених статутами міжнародних організацій та пізнішими угодами й домовленостями. Відносини з країною перебування (в частині зовнішнього права) стосуються режиму перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та Імунітетів організації в цілому. 1 нарешті, питання міжнародного приватно­го права: придбання нерухомості (в тому числі землі) та рухомо­го майна, отримання власності і матеріальних цінностей від Ін­ших міжнародних організацій; укладання контрактів на здійс­нення робіт, оренду транспортних засобів тощо; відкриття та ви­користання рахунків у банках, отримання позичок; участь у су­дових справах, інші аспекти.

3. норми, які за­безпечують участь деяких організацій у процесі міжнародної нормотворчості (це стосується передусім недержавних організа­цій та ООН).

84. Процедура підготовки і скликання міжнародних конференцій

Звичайно с ініціативою скликання якої-небудь міжнародної конференції виступають держава або держави або міжнародна організація. Подібна ініціатива також може виходити від національних або міжнародних неурядових організацій Для успішної роботи міжнародної конференції необхідно її ретельно спланувати й підготувати. Важливий елімент підготовки міжнародної конференції - це визначення її цілей. Виходячи із цього планується порядок денний конференції шляхом попереднього узгодження думок майбутніх учасників. Крім того визначаються форми правового регулювання питань, що виносяться на порядок денний. Після цього приймається рішення про скликання міжнародної конференції, що стосується питань складу, рівня представництва, часу й місця проведення, правил процедури. Узгодження думок держав з питань підготовки конференції здійснюється або в ході попередніх консультацій, або по дипломатичних каналах. Якщо ініціатором скликання конференції виступає міжнародна організація, то результати узгодження думок майбутніх учасників конференції фіксуються у відповідних резолюціях цієї організації При визначенні кола учасників конференції, рівня представництва на ній необхідно насамперед ураховувати її мети й характер. Тут важливо дотримати принципу участі в конференції всіх зацікавлених держав і принцип наступності, що діє як міжнародний порядок. У цей час широке застосовується практика запрошення на міжнародні конференції спостерігачів, що не володіють правом голосу. За згодою учасників конференції спостерігачі можуть виступати на її засіданнях. Участь спостерігачів звичайно регламентується правилами процедури конференції. Звичайно спостерігачів на міжнародні конференції направляють міжурядові й неурядові організації, а також держави, що не беруть участь вконференции. Коли міжнародна конференція скликається державою або групою держав, питання про час і місце її проведения звичайно зважується на підготовчій зустрічі майбутніх учасників. Що ж стосується міжнародних конференцій, скликуваних міжурядовими організаціями, то вони, як правило, проводяться в штаб-квартирі організації або за запрошенням якої-небудь держави на його території. У таких випадках місце й час проведення конференції визначаються в резолюції міжнародної організації - ініціатора її проведення Безпосередньо відкриттю конференції передує більша організаційна й підготовча робота - забезпечення необхідних приміщень, допоміжних служб, підготовка документації конференції й т.д. Крім того, держави проводять складну й кропітку дипломатичну роботу, спрямовану на забезпечення високої результативності конференції

Складність і багатоплановість розглянутих на конференціях питань приводять до того, що деякі з них працюють у сесійному порядку або їхній роботі розділяється на кілька етапів Рівень представництва на конференції обумовлений її цілями й характером і може мінятися на різних етапах конференції. Наприклад, перший етап НБСЄ пройшов на рівні міністрів закордонних справ. На ньому вирішувалися питання по підготовці заключного документа Наради. На другому етапі, що носив робочий характер, взяли участь заступники міністрів закордонних справ і керівники департаментів відомств іноземних справ. Третій етап НБСЄ, найважливіший, пройшов на рівні глав держав і правительств і увінчався підписанням Хельсинкского Заключного акту НБСЄ 1 серпня 1975 р. Проведення міжнародних конференцій на вищому рівні означає їхню підвищену значимість у рішенні міжнародних проблем