24.Козацько-селянські повстання кінця 16 – першої третини 17 ст

За подіями в Україні наприкінці XVI ст. утвердилась назва "козацькі війни". Це були перші організовані виступи

козаків проти польського панування за свої станові права. У цих війнах козацтво виступало як організована сила, здатна до управління звільненими територіями, до самостійності

у міжнародних відносинах. Війни охопили територію Київщини, Брацлавщини, Волині.

Одне із найбільших козацьких повстань розгорнулося на Київщині у1591—1593 рр. під проводом Криштофа

(Христофора) Косинського.

Воно було спрямоване проти магнатів

і шляхти, а також панування Речі Посполитої в Україні. Разом із реєстровими козаками виступили запорожці, їх підтримали селяни.

Під м. П'яткою 2-9 лютого 1593 р. відбулася жорстока битва між повстанцями і шляхетським військом на чолі з князем Острозьким. Повстанці зазнали поразки. Косинський повернувся на Запоріжжя. Влітку 1593 р. 2-тисячне козацьке військо вирушило

із Січі й незабаром взяло в облогу Черкаси. Під час переговорів

К. Косинського підступно вбили. Козаки відступили на Запоріжжя. Але вже восени того ж року вони розпочали

похід на Київ. 4-тисячне повстанське військо оточило Київ і почало облогу. Та взяти місто не вдалося: саме в цей

час татарська орда кримського хана зруйнувала Запорізьку

У 1594-1596 рр. повстання проти польсько-шляхетського

свавілля очолив Северин Наливайко. Зібравши кількатисячне військо з місцевих селян і міщан, Наливайко

здійснив успішний похід у Молдову проти турецько-татарських

загарбників. Під проводом Наливайка 16 жовтня 1594 р. повстанці

захопили місто Брацлав

25.Культурне життя України в 16-17ст

Одним із істотних чинників українського релігійного і національно-культурного відродження стали братства і засновані ними школи та друкарні. На християнському Сході (Єгипет, Константинополь) релігійні "братства", які об’єднували кліриків і світських людей, відомі вже з IV ст. Переважно вони засновувалися для взаємних послуг щодо поховання померлих, спільних молитов та інших релігійних обрядів. Деякі історики вважають, що попередниками християнських братств були колегії та інші "братерські" об’єднання Стародавнього Риму. Приблизно з кінця XI і XII ст. у країнах Західної Європи поширилися братства світських людей, які мали писемні статути. Члени таких братств обирали своїх старшин, збиралися для молитов, спільно ховали померлих членів і були зобов’язані замовляти за них жалобні богослужіння, займалися благодійною діяльністю, опікувалися святинями або власними каплицями. Поширений був також звичай влаштування братерських бенкетів і відзначення днів патрональних святих, що зближує братства з германськими гільдіями і так званими братчинами — об’єднаннями для відзначення храмових празників, які, починаючи з XII ст., відомі в окремих містах на півночі Київської Русі. Ремісницькі цехи мали форму релігійних братств, але крім благодійних та церковно-обрядових справ займалися також регламентацією продукції і збутком виробів. Багато організаційних форм, особливо способи вибору старшин, братства перейняли з міського самоврядування (зокрема, від італійських комун), натомість такі обряди, як присяга нових членів і деякі інші, формувалися під впливом монастирських правил. У православних країнах братства виникли тільки в українському і білоруському середовищі, якщо не рахувати архаїчних братчин, а також братств грецької діаспори у католицьких країнах Європи. Можна припустити, що ґрунт для братств підготували існуючі віддавна традиційні парафіяльні організації. Відомо, наприклад, що в середині XV ст. майном Перемишльського православного собору св. Іоанна управляли vitrici (опікуни). У пізніших документах їх називали "витрикушами". Правдоподібно, вони виконували такі самі опікунчі функції щодо святинь, як ктитори у Візантії, але латинські впливи, напевне, не обмежувалися запозиченням назви, а відобразилися і в організаційній структурі православних братств, принаймні якщо йдеться про Західну Україну. Перші надійні документи про легально оформлені православні братства датуються серединою XVI ст. Серед цих документів — статут 1538 р. братства кушнірів у Вільні, статути 1542 р. братства Благовіщенської парафії на передмісті Львова і 1544 р. братства церкви при парафії Миколая на львівському Підзамчі 2. З 1544 р. є згадка про організацію парафіян при Успенській церкві на Руській вулиці, пізніше — про "руських старшин", які діють від імені "співбратів і сусідів" — патронів церкви, з 1573 р. — про "старшин братства Богородиці". Зовнішні організаційні форми, такі як вибори старшин та їхня підзвітність зборам членів, наявність писемних статутів, врочистий обіт при вступі, були подібні у православних і католицьких братствах. Однак у католиків нерідко виникало при одному храмі по кілька братств, пов’язаних зі специфічними формами культу, поряд з цим відомі й "архібратства", які об’єднували однотипні братства різних міст і сіл. У православних, як правило, в парафії могло бути лише одне братство, рідше два — "старше" — для одружених, "молодше" — для неодружених. Пізніше з’явилися і "сестринства", які обмежувалися збором коштів для парафій. Проте найважливішим було те, що у католиків, починаючи з середини XVI ст., діяльність братств носила контрреформаційний характер, отже, була повністю підпорядкована клірові, а ті православні братства, які починають виникати з 80-х рр. XVI ст., були виявом реформаційних тенденцій і прагнули перейняти у свої руки управління церковним майном і освітню діяльність. На кінець 1585 р. українські міщани центральної частини Львова виробили статут своєї організації — Успенського братства. Незабаром воно стало називатися також Ставропігійським (патріаршою Ставропігією) на знак підпорядкування безпосередньо східним патріархам. Братство з самого початку вважало одним з основних завдань піднесення освітнього рівня населення. Першими його керівниками і визначними організаторами братського руху на терені Львова були міщани з Руської вулиці Юрій та Іван Рогатинці, Іван та Дмитро Красовські, Лесько Малецький, Лука Губа, Хома Бабич. Більшість їх — представники гуманістичної культури, яскраві творчі індивідуальності, люди, беззастережно віддані спільній справі. Найбільшим авторитетом користувався Юрій Рогатинець, славнозвісний по всій Речі Посполитій і за кордоном ремісник, винахідник (разом з братом Іваном) "нового виду сідлярського мистецтва", а водночас "патріарх і доктор" для львів’ян, громадський діяч, талановитий публіцист. Його помічник і однодумець — крамар Іван Красовський — не шкодував зусиль для налагодження братської друкарні, писав вірші і відозви, очолював боротьбу за права українських міщан. З міського середовища вийшли і визначні церковні та освітні діячі, які співпрацювали з братствами. Так, львів’янином був засновник Києво-Печерської друкарні Єлисей Плетенецький, із західноукраїнського містечка Потелича, яке було одним з осередків гончарства, походили славетні письменники й науковці брати Стефан і Лаврентій Куколі (Зизанії), Касіян Сакович. 26. Причини і основні етапи визвольної війни українського народу проти Польщі. 

В жовтні козацько-селянське військо дійшло до Львова та оточило йо­го, проте брак продовольства, смерть від чуми Кривоноса, бездоріжжя, епідемії змусили Хмельницького зняти облогу, задовольнившись викупом

Почавши переговори з посланцями Яна Казимира, Хмельницький при­пинив бойові дії, хоча міг іти на Варшаву.

О.Субтельний вважає, що Хмельницький ще сподівався пристосувати політичну систему Речі Посполитої до потреб українського козацтва. М.Грушевський стверджував, що гетьман не був готовий створити Україн­ську державу. На думку ж І.Крип'якевича, мета походу Хмельницького була тільки політичною -домогтися миру з Польщею.

В грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склала­ся, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. В переговорах з поляками, які почалися, Хмельницький захищає право укра­їнського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.

Наприкінці червня 1649 р. Хмельницький разом із ханом Ісламом-Гіреєм оточив польські війська під Збаражем, а сам із головною частиною військ вирушив на Зборів, де оточив 30-тисячну польську армію Яна Кази­мира, яка йшла на допомогу обложеним наприкінці липня. Саме тоді, коли перемога козацького війська була близькою, хан Іслам, підкуплений поля­ками, зрадив Хмельницького і змусив його піти на переговори з польським королем. У серпні 1649 р. було укладено Зборівську угоду. Згідно з нею встановлювався реєстр у 40 тис. козаків, на Київщині, Чернігівщині та Бра-цлавщині урядові посади мали право обіймати лише козацька старшина та православна шляхта. Повстанцям було подаровано амністію.

Умови Зборівського договору влаштовували не всі верстви населення. На Запорожжі навіть відбувся виступ проти гетьманської адміністрації, що його придушив сам Хмельницький.

27. Зборівський договір. Утворення козацької державності.

 Таким чином, ідею соборності України не було реалізовано, і Хмель­ницький задовольнився козацькою автономією в межах Речі Посполитої. Але разом із тим під час війни формується українська державність - пере­важно військового гатунку. Створюються центральні й місцеві органи вла­ди, запроваджується новий адміністративно-територіальний поділ.

Вищим законодавчим органом була Генеральна рада, але фактично ним стала рада козацької старшини. Виконавчу владу репрезентував геть­ман, який видавав універсали, організовував фінансову та судову системи, керував зовнішньою політикою.

При гетьмані існував уряд - Генеральна канцелярія, що складалася з генеральної старшини - генерального писаря, генерального судді, гене­рального хорунжого, генерального обозного, військового скарбничого,

Територія козацької республіки становила близько 200 тис. кв. км і бу­ла поділена на 16 полків, а ті, в свою чергу, на 272 сотні. Столицею і геть­манською резиденцією було м. Чигирин. На місцях адміністративну владу здійснювали полковники й сотники, а у селах - старости. Починає форму­ватися козацька, селянська і державна власність на землю.

Перед Б. Хмельницьким стояла дуже серйозна проблема - не допус­тити соціального вибуху, оскільки за Зборівською угодою передбачалося принципове збереження старої соціально-економічної системи. Особливо це стосувалося селян, які не потрапили до реєстру. Але тут гетьман про­водив досить гнучку політику. З одного боку, він не допускав безконтроль­них селянських заворушень, а з іншого - всіляко прагнув уникнути понов­лення найжорстокіших форм експлуатації кріпаків.

Велику увагу Б.Хмельницький приділяв дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави. Було встановлено військово-політачну спілку з Кримським ханством, Трансильваніею, Росією, Туреччиною, Швецією, Венецією.