2. Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на українських землях. Грецька колонія Північного Причорномор’я.

В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю. Тут жили пращури слов'ян - місцеві землеробські племена. Згодом на укр. землі приход. кочовики. I - кіммерійці, що належали до іраномовних груп нас-ння.Вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Осн. діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю були значною військовою потугою.Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем.

Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.

Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочовики - у степах Наддніпрянщини, землероби - у лісостеповій зоні, орачі - між Дніпром і Дністром. Скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, рабів скіфи отримували вино, зброю, предмети розкоші.

В кінці VI ст. до н.е. скіфи сформ. державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. На чолі цих царств перебували представники єдиної династії, що зміцнювало таку державу.

З поміж військових успіхів скіфів слід виділити перемогу над перським царем Дарієм(514-513) Скіфські воїни вирізнялися, за словами Геродота, жорстокістю.

Скіфи були спадкоємцями стародавньої цивілізації, мали свою міфологію, віру. Особл. пошаною них користувалися бог вoгню і стихії Табіті, боги неба і землі Апі та Пацай. Шанобливо ставилися до могил пращурів. Віра у потойбічне життя зумовила складний поховальний обряд. Скіфські кургани в українських степах постають символом колишньої могутності. Найбільш відомі з них - Солоха і Гайманова могила на Запоріжжі, Чортомлик і Товста могила, де була знайдена славнозвісна золота пектораль, - у Дніпропетровській області. Найб. розквіту Скіфія досягла у IV ст. до н.е. за царя Атея, пролігши від Дунаю до Дона.

Але на кінець IV - початок III століття до н.е. становище Скіфії різко погіршилося. 1.зміна клімат. умов - висихання степів, збіднення економічних ресурсів лісостепів – зменш. трав'яного покриття. 2. у III столітті до н.е. на території Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати, які витиснули скіфів. Част. скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малих Скіфії: першу - у Нижній Наддніпрянщині й Північному Криму, друга - у степовому і передгірному Криму зі столицею у Неаполі Скіфському, поблизу теперішнього Бахчисараю.

Після цього до середини ІІІ століття н.е. у Пн Причорномор'ї панували сармати- спілки декількох племен - язигів, роксаланів, аланів, які, не мали міцної центральної влади. Осн. господарством -кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Полювали, ремеслували.

Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу.

Сармати зазнали культурного впливу Китаю, Індії, Ірану, завдяки кочовому способу життя і торгових зв'язків з цими країнами.

Наприкінці I ст. з ініціативи та під керівництвом племені аланів було ств. великий союз племен. Проте у III ст. у ці краї прийшли вихідці з Прибалтики - племена готів, а трохи пізніше - зі Сходу - гунів, і пануванню сарматів настав кінець.

Ще у VII-VI ст. до н.е. починається процес “великої грецької колонізації” у Пн. Причорномор'ї, викликаний торг. експансією та відсутністю пристосованої для землеробства землі у Греції.

1-им грецьким поселенням на пд.. України був о. Березань - Борисфеніда (біля м. Очакова Миколаївської області). Потім, у першій половині VI в. до н.е. на правобережжі Бузького лиману постає Ольвія, на кінець V ст. до н.е. - Херсонес (поблизу сучасного Севастополя), Тіра (на лимані Дністра), Феодосія у Криму, Пантікапей на місці теперішньої Керчі, Фанагорія - на Тамані.

Основою грецького госп Пн. Причорномор'я: зерноробство, виноробство, рибальство і переробка риби, яка потім вивозилась до Греції. Високого рівня досягло ткацтво, гончарство, обробка металів.

Грецькі міста-держави були центрами торгівлі Пн Причорномор'я. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі, приправи, спеції.

Грецькі міста держави, за винятком Боспору, за устроєм були рабовласницькими аристократичними або демократичними республіками. Значна роль в їхньому керівництві належала вільним громадянам, хоч осн. влада належала багатим купцям.

У V в. до н.е. за царя Мітрідата Євпатора виникає Боспорське царство зі столицею у Пантикапеї, яке охоплювало Керченський, Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до витоків Дону. Поступово Боспор поширює свою владу на інші грецькі колонії.

У грецьких містах, де панувала понтійська культура, значна увага приділялася розв. освіти. Розповсюдженою була література, розв. історія, театр, музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою, фресками та мозаїкою. В кожному місті карбувалася власна монета.

Проте на зламі IV - ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають в епоху кризи. Внутрішні суперечності, відсутність військової сили, загарбницькі дії скіфів у Криму зумовили падіння міст і ослаблення впливу греків у Пн Причорномор'ї. В середині I ст. Ольвія, Тіра, Херсонес входять до складу римської провінції - Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони.

Протягом ІІІ - ІV ст. під ударами готів і гунів, які виступали проти Римській імперії, античні міста-держави в епоху великого переселення народів припиняють своє існування.