
- •Боротьба за владу в 1919-1920 рр. Утвердження радянської влади в Україні.
- •Причини поразки, історичне значення та уроки Української національно-демократичної революції
- •Формування культу особи Сталіна. Утвердження тоталітарної системи у 20-30-ті роки.
- •Українські землі під владою Польщі у 1920-1930 рр.
- •Закарпаття під владою Чехословаччини у 20-30 рр.
- •Наука і техніка в 20—30-ті роки. Розвиток цивільної авіації.
- •Українська національно-демократична революція. Створення Української Центральної Ради та її боротьба за автономію України.
- •Відновлення унр та її політика (1918 р. – поч. 1919 р.).
- •Західна Україна у 1918—1920 рр.
- •Західноукраїнська Народна Республіка: утворення та діяльність.
- •Зовнішня політика усрр на початку 20-х років хх ст.
- •Утворення Української Радянської Республіки. Проголошення Української срр. Запровадження політики «воєнного комунізму»
- •Грушевський Михайло Сергійович
- •Політика Павла Скоропадського.
- •Українська Народна Республіка
- •Політика коренізації. Розгортання українізації. Трагічні сторінки. Досягнення.
- •Українські землі під владою Румунії у 20-30 рр.
- •Голод 1921-1923 рр. В Україні. Причини та наслідки.
- •Штучний голодомор 1932-1933 рр. В Україні: Причини та наслідки.
- •Включення Зх. України, Пн. Буковини та Пд. Бессарабії до складу срср.
- •Урср в системі «договірної федерації». Створення срср.
- •Радянізація західноукраїнських територій в 1939-1940 рр.
- •Початок німецько-радянської війни. Український напрям у плані «Барбаросса».»
- •Основні напрями розвитку науки і техніки. Цивільна авіація України на сучасному етапі.
- •Політика коренізації. Розгортання українізації. Трагічні сторінки. Досягнення.
- •Причини поразок Червоної армії на початку німецько-радянської війни.
- •Українське питання в європейській політиці напередодні Другої світової війни.
- •Початок Другої світової війни. Її причини, наслідки та періодизація.
- •Рух опору радянській владі на західноукраїнських землях у другій половині 40-на початку 50 рр.
- •Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації.
- •Завершальний етап 2 світової війни.
- •Голод 1946-1947 рр. Причини та наслідки.
- •Розвиток радянсько-комуністичного підпільного та партизанського руху на окупованій території України. Діяльність оун-упа(1941-1944 рр.).
- •Особливості економічних та політичних перетворень у Зх. Областях республіки(1945-1955 рр.).
- •Україна у системі міжнародних відносин у повоєнний час(1945-1955 рр.).
- •Повоєнна відбудова народного господарства в Україні(1945-1955 р..).
- •Суперечливий характер суспільно-політичного життя(1945-1955 р..).
- •Наслідки другої світової війни і доля українського народу.
- •Проблема розвитку народного господарства в середині 50х-першій половині 60х рр.
- •Повоєнні адміністративно-територіальні зміни
- •Розвиток промисловості України в умовах неПу.
- •Розвиток аграрної сфери у сучасній Україні.
- •Колективізація сільського господарства в Україні та її наслідки.
- •Сільськогосподарське виробництво в Україні в роки неПу.
- •Перехід від «воєнного комунізму» до нової економічної політики.
- •Духовне життя в Україні: основні тенденції і характерні ознаки
- •Перехід до директивного планування. Форсування індустріалізації.
- •Економічна реформа середини 60-х років та її згортання.
- •Згортання неПу. Утвердження одноосібної диктатури Сталіна.
- •Зміни у кремлівському керівництві у жовтні 1964 р. Та їх наслідки для України.
- •Хрущовська «відлига».
- •Розвиток науки і техніки. Цивільна авіація в Україні (1956-1985 рр.).
- •Посилення застійних тенденцій в соціально-економічному житті України(1956-1985 рр.).
- •Перебудова в Україні(1985-1991 рр.). Причини, суть, наслідки.
- •Спроба серпневого (1991 р.) державного заколоту в Москві та її наслідки для України.
- •Формування багатопартійності в Україні напередодні проголошення незалежності.
- •Передача Кримської області до складу урср, мотиви та правова основа.
- •Прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). Курс на утворення самостійної держави.
- •Конституційний процес в Україні. Прийняття Конституції 1996 р. Та її історичне значення.
- •Інтеграція України в Європейську співдружність. Участь України в діяльності ікао.
- •Зовнішня політика незалежної України.
- •Розгортання державотворчого процесу в незалежній Україні. Становлення владних структур.
- •Політичні процеси в Україні у 2004-2009 рр.
Наука і техніка в 20—30-ті роки. Розвиток цивільної авіації.
20—30-ті роки стали переломними у розвитку багатьох наук. У галузі фізико-математичних наук окреслилися як головні напрями: дослідження будови речовини, дослідження проблеми енергії та створення нової фізичної картини світу. Особливих успіхів досягла ядерна фізика, стрімко пройшовши шлях від створення моделі атома, відкриття радіоактивності до експериментів реакції поділу ядер урану. У 20—30-ті роки виникли такі галузі наукових знань, як хімічна фізика, біофізика, біохімія, геофізика і геохімія. Розвиток природознавства відкривав нові можливості для розвитку продуктивних сил. Особливо динамічними були процеси в машинобудуванні, авіації. У повсякденне життя мешканців міст входить електрика, виробництво електроенергії стає важливою галуззю економіки. Після закінчення громадянської війни набирає розвитку цивільна авіація. У квітні 1923 р. створено акціонерне товариство «Укр-повітрошлях».
Українська національно-демократична революція. Створення Української Центральної Ради та її боротьба за автономію України.
Хвиля демонстрацій у Петрограді спричинила падіння 27 лютого 1917 р. (за старим стилем) династії Романових. Київські газети лише 3 (16) березня 1917 р. повідомили про повалення самодержавства. В Україні створювалися громадські комітети, які разом з міськими думами стали органами Тимчасового уряду Росії. В думах виникла верства політичного українства, але в блоковій тактиці українські соціалісти вважали за краще укладати угоди із загальноросійськими, а не з національними партіями. Активісти УСДРП, Української партії соціалістів-революціонерів конфліктували з українськими соціал-демократами, розмиваючи і без того строкате політичне поле.
З (16) березня 1917 р. на зборах представників Товариства українських поступовців було порушено питання щодо формування органу, який би представляв інтереси українства в нових умовах. 7 (20) березня було обрано президію Української Центральної Ради (УЦР), а через два дні опубліковано звернення "До українського народу", в якому висловлювалося сподівання, що український народ сам творитиме свою долю. Головна мета діяльності ЦР на цьому етапі — об'єднання українського народу, відродження державності. Головою Української Центральної Ради було обрано М. Грушевського (1866—1934) (кандидатура Д. Дорошенка не пройшла), його заступниками — Ф. Крижанівського, Д. Дорошенка, Д. Антоновича.
До початку квітня УЦР фактично була тимчасовою національною громадською організацією, що в основному діяла в Києві. Реальну владу в місті навесні 1917 р. мав губернський комісар Тимчасового уряду П. Суковкін. Перші телеграми з повідомленням про створення УЦР були відправлені до Берліна, Відня й Петрограда. Двадцятитисячна маніфестація українців у Петрограді, стотисячна в Києві відбулися під гаслами підтримки Тимчасового уряду й революційних завоювань, національно-територіальної автономії України у складі демократичної Російської федеративної республіки.
Центральна Рада відчувала нагальну потребу зміцнити свої позиції як представницького національного й територіального органу, передовсім у політико-організаційному й правовому аспектах. 6—8 (19—21) квітня 1917 р. в Києві на Всеукраїнському Національному Конгресі політичних, громадських, культурно-просвітницьких, профспілкових організацій обговорювалися проблеми національно-територіальної автономії України, було обрано новий, склад УЦР. Для вирішення поточних справ було сформовано Комітет (з 23 червня — Малу Раду). В УЦР було три різновиди представництва: територіально-етнографічне, партійне, соціально-корпоративне, що ускладнювало процес прийняття рішень.
УЦР вважала себе передпарламентом, постійно заявляючи про намір передати владу законно обраному парламенту — Всеукраїнським Установчим Зборам. її головною метою було закріплення демократичних завоювань у всеросійському масштабі, здійснення на базі широкої автономії України перетворень, які привели б суспільство до соціалізму.
Значно активізувалася тоді діяльність українських політичних партій. На провідних позиціях в УЦР була УСДРП, яка на квітневій конференції підтвердила основні вимоги щодо націоналізації землі та автономії України. У ц середовищі побутували сумніви щодо реальності соціалістичної революції в Україні без підтримки пролетарів Заходу. Керівництво партії вважало Ради робітничих депутатів лише політичними центрами демократії, а не владними органами. У промові на IV з'їзді УСДРП В. Винниченко зазначив: революція знищила царизм, а значить і будь-який ґрунт для "самостійництва", тому українство повинно захищати ідею федеративно-демократичної республіки. У липні 1917 p. II з'їзд УПСР проголосив своєю метою встановлення диктатури революційної демократії, соціалізацію землі. Лідери партії, до якої належав і М. Грушевський, вважали, що до літа 1917 р. загальноросійська революція себе вичерпала, тому слід починати національну українську революцію і УЦР повинна перебрати на себе владу. Партія обстоювала тезу добровільної федерації суверенних націй у демократичній Росії. Як і в УСДРП, у ній поступово виникли поміркована та радикально-ліва, близька до більшовиків, течії.
Усвідомлюючи ліберально-демократичний характер більшості керівників Тимчасового уряду й Української Центральної Ради, українські соціал-демократи та есери до кінця жовтня 1917 р. заявляли про необхідність зміцнення демократичних принципів в Росії (нерідко за демократичні завоювання приймали анархічну сваволю), проведення Установчих зборів, які б вирішили українські питання. Цим була зумовлена постійна стриманість і схильність до компромісів українських політичних сил. Залякавши українських селян неминучим збереженням дореволюційних порядків при здобутті Україною незалежності, УПСР і УСДРП заклали фундамент недовір'я до майбутньої Української Народної Республіки.
Нерішучість, непослідовність українських соціалістів були згубними, особливо при вирішенні економічних проблем. У квітні-травні 1917 р. в УЦР відбулися дебати щодо питання про те, чи може вона як коаліційний орган різних партій займатися господарськими проблемами чи тільки питаннями автономії, культури та освіти. Оскільки економічні програми мали лише УПСР і УСДРП, то до створеної у травні економічної комісії залучили тільки їх представників. Між тим зволікання з вирішенням поточних соціально-економічних справ не минало безслідно: так, у Києві на початку серпня хлібних запасів залишилося на три доби. Навесні 1917 р. найменш вигідне становище було в більшовиків України. На той час це була малочисельна з нестійким авторитетом, незначною кількістю етнічних українців організація, але вже наприкінці того ж року більшовики України нараховували 42 тис. осіб. Вони генерували соціальне нетерпіння мас. Час працював саме на ліворадикальні ідеї, розширюючи соціальну базу більшовиків та їх союзників.
Відсутність єдності між українськими політичними партіями зі стрижневих питань, що породжувало надмірну дискусійність на шкоду конкретній державотворчій роботі, значно ускладнювало ситуацію в УЦР, діяльність якої пройшла такі етапи:
1. Тісний союз і співробітництво з Тимчасовим урядом (березень — початок червня 1917 p.). Основою його була боротьба зі спадщиною самодержавства, за демократизацію влади в колишній Російській імперії.
2. Поглиблення процесу державного будівництва в Україні (кінець червня — початок вересня 1917 p.). Відбувалося воно на базі автономно-федеративного принципу під впливом стихійного зростання радикалізму мас; досягнення тимчасового компромісу з петроградськими діячами щодо легітимізації автономії України.
3. Боротьба за федерацію національно-державницьких суб'єктів з однорідним соціалістичним центральним урядом (жовтень 1917 — середина січня 1918 p.). З цих питань українські політичні лідери дотримувалися різних поглядів.
4. Існування формально самостійної Української Народної Республіки (УНР) під протекторатом збройних сил Німеччини й Австро-Угорщини (березень — 28 квітня 1918 p.). Винятком був період воєнних дій з радянською Росією, втрати влади в січні-лютому 1918 р