63. Політичні процеси в Україні у 2004-2009 рр.

Докорінні реформи в Україні, як і в кожній молодій державі, супроводжувалися значними протиріччями у суспільно-політичному житті. В умовах одночасної зміни форми власності, державного устрою та   формування   незалежності   вони   виявляються   з підвищеною напруженістю і загостренням, перманент­но загрожуючи перерости у гострий конфлікт.  

Протягом 2004-2009 рр. внутрішньополітичне становище України загострилося, країна пережила складну сторінку своєї  історії. Політична криза охопила центральну та регіональну еліту, різні верстви населен­ня, поширилася на головні сфери життя - політику, економіку, культуру, інформаційну.  Але завдяки досягненню компромісів на найвищому рівні внутрішньополітична криза в період президентських 2004 р. і парламентських 2006 р. виборів була врегульована у правовому полі.

Вибори Президента України 2004 р., як і передбачалось, стали переломними в історії України. Ще задовго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні сили країни, як урядові, так і опозиційні, стали готуватися до них. Тривалий час була незрозумілою позиція Президента України Л.Кучми. Конституційний Суд України визнав, що він згідно з Конституцією України (1996) перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично перебував при владі вже два терміни. Зрештою Л.Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р. Кандидатом від існуючої влади став діючий Прем’єр-міністр України В.Янукович. Для створення його позитивного іміджу було задіяно всі можливі і неможливі засоби: від прямого використання адмінресурсу до відкритого поширення неправдивої інформації. Використовуючи своє службове становище, В.Янукович вжив ряд популістських заходів, зокрема, пенсіонерам було надано доплату до пенсій, підвищено заробітну плату. Проте такі заходи ледь не призвели до економічної кризи в країні.

Голосування другого туру відбулося із значними фальсифікаціями і махінаціями на користь кандидата від влади. Як результат, оприлюднені ЦВК дані про перемогу В.Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів (опитування на виході із виборчих дільниць), які засвідчували перемогу В.Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва – майдані Незалежності. Наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву «Помаранчева революція».

Після призначення прем’єр-міністром країни Ю.Тимошенко новий уряд взявся активно реалізовувати обіцянки, що були дані на Майдані. Програма уряду була підтримана більшістю депутатів ВРУ, за неї голосували і опозиційні депутати. Проте втілення у життя гасел і обіцянок виявилось не простою справою. 6 липня 2006 р. Головою Верховної Ради України було обрано О.Мороза. Це стало свідченням домовленості про створення Антикризової коаліції між Партією регіонів, КПУ і СПУ. Так, в результаті переходу СПУ до стану антипомаранчевих сил, помаранчеві потерпіли поразку. До того ж вступали в силу поправки до Конституції України, які значно зменшували повноваження Президента України.

У новому складі Верховної Ради України Блок Юлії Тимошенко і блок «Наша Україна – Народна самооборона» утворили парламентську більшість у складі 227 депутатів. Головою Верховної Ради України було обрано А.Яценюка, а Прем’єр-міністром України – Юлію Тимошенко. Але Демократична коаліція виявилась нежиттєздатною. Постійно виникали конфлікти між Прем’єр-міністром Ю.Тимошенко та адміністрацією Президента В.Ющенка. У вересні 2008 р. коаліція фактично припинила своє існування.

Восени 2008 р. Україну вразила світова економічна криза. Падіння виробництва в основних галузях становили до 50-60%. Руйнівною стала фінансова криза. Але криза не консолідувала український політикум: політичне протистояння посилилося. У такій атмосфері розпочалася передвиборча компанія по виборах Президента України у січні 2010 р.