61. Зовнішня політика незалежної України.

Вихід України на міжнародну арену.

Після референдуму 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного визнання нової держави. Першою 2 грудня 1991 р. незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Того ж дня прем'єр-міністр Канади Брайан Малруні заявив, що Канада визнає Україну як незалежну державу і розпочинає переговори про встановлення дипломатичних відносин. Наступного дня було підписано протокол про встановлення міжнародних відносин між Україною та Угорською Республікою і розпочало роботу перше в Україні посольство.

4 грудня Україну визнали Литва та Латвія, 5 грудня — Росія і Болгарія. Серед західноєвропейських країн першими були Швеція (19 грудня) і Норвегія (24 грудня). Досить довго зволікали США, які до самого кінця демонстрували свою підтримку прагненню Горбачова зберегти єдиний СРСР. Однак 25 грудня Вашингтон визнав незалежність України. Того ж дня це зробили Мексика та Ізраїль, далі ФРН, Австралія та Бразилія (26 грудня), КНР (27 грудня), Японія та Італія (28 грудня), Великобританія та Данія (31 грудня). Загалом протягом першого місяця після референдуму Україну визнало 57 держав світу, а на початок березня 1992 р. — 104. Водночас 47 з них встановили з республікою повномасштабні дипломатичні відносини.

Протягом першого року існування незалежної України її державну самостійність визнали більш як 130 країн, дипломатичні відносини було встановлено у повному обсязі з ПО з них, а 40 держав відкрили у Києві свої п представництва.

18 лютого 1992 р. вперше в історії суверенної України в Маріїнському палаці відбулось урочисте вручення вірчих грамот Президенту республіки послом іноземної держави. Леонід Кравчук прийняв їх від Надзвичайного і Повноважного посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні Хеннеке Графа фон Бассевітца, який з серпня 1989 р. був Генеральним консулом ФРН в Україні — першого консульства капіталістичної країни. Незабаром вірчі грамоти Президенту України вручили Надзвичайні і Повноважні Посли Австралії Кевен Олівер Фентон Хоуг (9 березня), Угорської Республіки Андраш Палді (13 березня), Італійської Республіки Вітторіо Клаудіо Сурдо (16 березня), Французької Республіки Юг Перне (15 квітня), Турецької Республіки Аджар Гермен (23 квітня), Ісламської Республіки Іран Бехзад Мазахери (24 квітня) та інші. Першим послом США в Україні став Роман Попадюк — українець за походженням.

Першими Надзвичайними та Повноважними Послами України у зарубіжних країнах стали Роман Лубківський (ЧСФР) та Олег Білорус (США), Тимчасовим повіреним у справах України в Польщі — Теодозій Старак. Послом у Канаді був призначений колишній лідер УРП Левко Лук'яненко (перебував на цій посаді до листопада 1993 р.).

26 лютого 1992 р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції в Європу, коли в столиці Фінляндії Президент Кравчук підписав Гельсінський заключний акт. Ця подія знаменувала собою курс на незалежну й рівноправну міждержавну політику. Одним з найважливіших принципів документа є положення про відсутність територіальних претензій один до одного та про непорушність кордонів.

Серед перших зовнішньополітичних заяв незалежна Україна проголосила відмову від війни як засобу розв'язання міждержавних спорів. Вона декларувала також, що не вважає жодного народу своїм ворогом і не має територіальних претензій до інших держав. За ініціативою української дипломатії 20 березня 1992 р. було підписано Декларацію про незастосування сили або погрози силою у стосунках між країнами — учасниками СНД.

Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. "Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою".

Створювалася дипломатична служба України. На середину 1992 р. у Міністерстві закордонних справ, яке очолював Анатолій Зленко, було понад 200 штатних працівників. Для порівняння зазначимо, що у подібних Україні за територією і кількістю населення державах у зовнішньополітичних відомствах працювало значно більше людей. Так, на початок 1992 р. в Англії у центральному апараті МЗС налічувалося 3805 працівників та у закордонних установах — 2800, в Італії — відповідно 3 і 6 тис., в Німеччині 2550 і 5250 осіб, у Франції загалом — понад 10 тис. працівників. Наприклад, російське представництво у Франції налічувало 500 представників, а українське — трьох, які суміщали свої функції з працею у ЮНЕСКО.

Україна мала також проблеми із приміщеннями для своїх посольств, оскільки всі закордонні представництва СРСР разом з їхнім майном були привласнені Росією. Українським дипломатам бракувало досвіду роботи. Однак усі ці проблеми поступово вирішувалися, зокрема за активної участі української діаспори.

В "Основних напрямах зовнішньої політики України", схвалених Верховною Радою в липні 1993 р., підкреслювалося, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в європейських співтовариствах, а також інших загальноєвропейських структурах. Однак у перші роки незалежності пріоритетними залишалися відносини з державами, що виникли після розпаду СРСР, насамперед із Росією.

Принципи зовнішньої політики України:

Багатовекторність

Прогнозованість і стабільність

Збереження позаблокового статусу

Зміцнення міжнародного миру і стабільності у світі

Зовнішньополітичні пріоритети України

Основні напрямки реалізації:

Подальше співробітництво з ЄС, здобуття статусу асоційованого члена ЄС. На цьому шляху передбачається приведення українського законодавства відповідно до стандартів ЄС, забезпечення прав людини, більш активний розвиток економічного співробітництва, приведення соціальної політики відповідно до стандартів ЄС та ін.

Прагнення України до вступу в НАТО (весна 2002 р.)

Головні пріоритети у відносинах з Росією — зміцнення стратегічного партнерства з одночасним зменшенням залежності від російських енергоносіїв; підписання угоди про Єдиний економічний простір (ЄЕП)

За роки незалежності США надали Україні економічну, політичну, фінансову і технічну допомогу. У відносинах зі США Україна прагне до довгострокового, взаємовигідного і рівноправного співробітництва. Крім того, відносини України зі США не спрямовані проти будь-якої третьої країни

Розв'язання територіальних суперечок із сусідніми державами, налагодження нормального двостороннього і багатостороннього співробітництва в усіх сферах. Територіальні проблеми залишаються у відносинах з Румунією та Росією

Налагодження стабільних взаємовигідних економічних і політичних зв'язків з країнами Сходу, Африки і Латинської Америки

Участь у миротворчих операціях ООН (Ліван, Ліберія, Сьєрра-Леоне, Косово (Сербія), Боснія і Герцеговина, Хорватія та ін.). Направлення українського контингенту до Іраку для участі в стабілізації становища в країні після повалення режиму С. Хусейна

Україна в міжнародних організаціях.

Після здобуття незалежності в основу діяльності України на міжнародній арені було покладено власні національні інтереси.

Активністю і динамізмом відзначалася позиція України в Організації Об'єднаних Націй (ООН). Незалежна Українська держава брала участь у роботі всіх сесій Генеральної Асамблеї ООН. Делегація республіки виступила з цілим рядом пропозицій стосовно проблем роззброєння, врегулювання збройних конфліктів. У врегулюванні одного з них (на теренах колишньої Югославії) український батальйон здійснює місію миротворчих сил ООН.

Визнанням авторитету України як члена ООН стало й те, що в 1997 р. Головою її 52-ї сесії став міністр закордонних справ України Г. Удовенко. У 2000-2001 рр. Україна була включена як непостійний член до Ради Безпеки ООН і протягом місяця головувала на її засіданнях.

Безядерний статус України, її прагнення до європейської інтеграції визначили поступове зближення країни з Північноатлантичним блоком (НАТО). У липні 1997 р. в Мадриді глави 16 держав і урядів і Генеральний Секретар НАТО Хав'єр Солана з одного боку та Президент України Л. Кучма з іншого, підписали «Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО». Сторони зобов'язались розширювати співпрацю та розвивати особливе партнерство з метою забезпечення стабільності і миру в Європі.

Україна і держави СНД.

Підписання 8 грудня 1991 р. угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) констатувало факт розпаду СРСР як суб'єкта міжнародного права і перехід зовнішньополітичних питань виключно до юрисдикції колишніх союзних республік. Україна активно приступила до налагодження добросусідських взаємин між державами Співдружності, її делегація виступила з низкою важливих пропозицій на зустрічах керівників глав держав і урядів, що відбулися 1992 р. Але, насамперед з ініціативи Росії, з'явилися тенденції до перетворення СНД у наддержавну політичну структуру чи навіть державу. Пробним каменем стала ідея про створення об'єднаних збройних сил, від якої Україна рішуче відмовилася, сконцентрувавши головну увагу на створенні власної армії. У 1992-1993 рр. надії на краще, пов'язані зі співдружністю, стали розвіюватися. Негативну роль у цьому відіграла позиція Росії щодо енергоносіїв (нафти, газу тощо) та її ставлення до проблеми Чорноморського флоту і майбутнього Криму. Питання про Крим стало однією з причин загострення відносин між Україною та Росією. Ситуація стала особливо вибухонебезпечною після 21—22 травня 1992 р. у зв'язку з постановою і заявою Верховної Ради Російської Федерації, що фактично проголошувала відторгнення Севастополя від України. Лише виважена позиція керівництва України забезпечила вихід з гострої політичної кризи. Істотну роль відіграла й підтримка України з боку ООН, західних держав.

Проблема розподілу Чорноморського флоту залишалась наріжним каменем українсько-російських відносин аж до підписання в 1997 р. широкомасштабного українсько-російського договору. 31 травня цей договір підписали у Києві Президент Росії Б. Єльцин та Президент України Л. Кучма. Сторони визнали непорушність існуючих між ними кордонів та розділили Чорноморський флот. Одночасно Росія брала в 20-річну оренду базу в Севастополі.

Як і раніше, у нинішній період співробітництво з Росією та країнами СНД має для України стратегічний характер, в першу чергу в економічній сфері. З обранням Президентом Росії В. Путіна двосторонні українсько-російські відносини стали набувати характеру жорсткого прагматизму. В той же час наша держава не відкидає ідею інтеграції української економіки в СНД. Разом з тим, вона враховує той очевидний факт, що як цивілізована економічна структура типу Євросоюзу (ЄС), СНД ще не утвердився. А тому пріоритет Україна віддає двосторонній співпраці з державами, що входять до його складу.

Сучасні етапи розвитку України:

Забезпечення подальшого зростання економіки

Сприяння зростанню життєвого рівня населення

Унеможливлення фінансових криз зразка 1998 р.

Реформування системи пенсійного і соціального забезпечення

Вирішення проблеми диверсифікації джерел постачання енергоносіїв

Реконструкція паливно-енергетичного комплексу, особливо вуглевидобувної галузі (за період вересня 1991 р. — липня 2002 р. загинуло 3700 гірників)

Створення сприятливих умов для іноземних інвестицій

Остаточне розв'язання проблеми зовнішньої заборгованості

Зміцнення банківської системи

Сприяння розв'язанню проблеми зайнятості населення, особливо в деяких регіонах. Зупинення нелегальної міграції робочої сили за кордон

Створення умов для легалізації тіньового капіталу, який на сьогодні складає майже половину

Зменшення податкового тиску на всі категорії громадян і суб'єкти господарської діяльності

Сприяння подальшій структурній перебудові економіки

Завершення земельної реформи і загалом реформування аграрного сектору економіки

Сприяння розвитку зовнішньої торгівлі. Забезпечення позитивного зовнішньоекономічного сальдо

Вирішення проблеми фінансування освіти, науки і системи охорони здоров'я. Завершення освітньої реформи

Погашення заборгованостей перед населенням

Здійснення політичної і адміністративної реформ. Забезпечення подальшої демократизації суспільства