
- •Боротьба за владу в 1919-1920 рр. Утвердження радянської влади в Україні.
- •Причини поразки, історичне значення та уроки Української національно-демократичної революції
- •Формування культу особи Сталіна. Утвердження тоталітарної системи у 20-30-ті роки.
- •Українські землі під владою Польщі у 1920-1930 рр.
- •Закарпаття під владою Чехословаччини у 20-30 рр.
- •Наука і техніка в 20—30-ті роки. Розвиток цивільної авіації.
- •Українська національно-демократична революція. Створення Української Центральної Ради та її боротьба за автономію України.
- •Відновлення унр та її політика (1918 р. – поч. 1919 р.).
- •Західна Україна у 1918—1920 рр.
- •Західноукраїнська Народна Республіка: утворення та діяльність.
- •Зовнішня політика усрр на початку 20-х років хх ст.
- •Утворення Української Радянської Республіки. Проголошення Української срр. Запровадження політики «воєнного комунізму»
- •Грушевський Михайло Сергійович
- •Політика Павла Скоропадського.
- •Українська Народна Республіка
- •Політика коренізації. Розгортання українізації. Трагічні сторінки. Досягнення.
- •Українські землі під владою Румунії у 20-30 рр.
- •Голод 1921-1923 рр. В Україні. Причини та наслідки.
- •Штучний голодомор 1932-1933 рр. В Україні: Причини та наслідки.
- •Включення Зх. України, Пн. Буковини та Пд. Бессарабії до складу срср.
- •Урср в системі «договірної федерації». Створення срср.
- •Радянізація західноукраїнських територій в 1939-1940 рр.
- •Початок німецько-радянської війни. Український напрям у плані «Барбаросса».»
- •Основні напрями розвитку науки і техніки. Цивільна авіація України на сучасному етапі.
- •Політика коренізації. Розгортання українізації. Трагічні сторінки. Досягнення.
- •Причини поразок Червоної армії на початку німецько-радянської війни.
- •Українське питання в європейській політиці напередодні Другої світової війни.
- •Початок Другої світової війни. Її причини, наслідки та періодизація.
- •Рух опору радянській владі на західноукраїнських землях у другій половині 40-на початку 50 рр.
- •Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації.
- •Завершальний етап 2 світової війни.
- •Голод 1946-1947 рр. Причини та наслідки.
- •Розвиток радянсько-комуністичного підпільного та партизанського руху на окупованій території України. Діяльність оун-упа(1941-1944 рр.).
- •Особливості економічних та політичних перетворень у Зх. Областях республіки(1945-1955 рр.).
- •Україна у системі міжнародних відносин у повоєнний час(1945-1955 рр.).
- •Повоєнна відбудова народного господарства в Україні(1945-1955 р..).
- •Суперечливий характер суспільно-політичного життя(1945-1955 р..).
- •Наслідки другої світової війни і доля українського народу.
- •Проблема розвитку народного господарства в середині 50х-першій половині 60х рр.
- •Повоєнні адміністративно-територіальні зміни
- •Розвиток промисловості України в умовах неПу.
- •Розвиток аграрної сфери у сучасній Україні.
- •Колективізація сільського господарства в Україні та її наслідки.
- •Сільськогосподарське виробництво в Україні в роки неПу.
- •Перехід від «воєнного комунізму» до нової економічної політики.
- •Духовне життя в Україні: основні тенденції і характерні ознаки
- •Перехід до директивного планування. Форсування індустріалізації.
- •Економічна реформа середини 60-х років та її згортання.
- •Згортання неПу. Утвердження одноосібної диктатури Сталіна.
- •Зміни у кремлівському керівництві у жовтні 1964 р. Та їх наслідки для України.
- •Хрущовська «відлига».
- •Розвиток науки і техніки. Цивільна авіація в Україні (1956-1985 рр.).
- •Посилення застійних тенденцій в соціально-економічному житті України(1956-1985 рр.).
- •Перебудова в Україні(1985-1991 рр.). Причини, суть, наслідки.
- •Спроба серпневого (1991 р.) державного заколоту в Москві та її наслідки для України.
- •Формування багатопартійності в Україні напередодні проголошення незалежності.
- •Передача Кримської області до складу урср, мотиви та правова основа.
- •Прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). Курс на утворення самостійної держави.
- •Конституційний процес в Україні. Прийняття Конституції 1996 р. Та її історичне значення.
- •Інтеграція України в Європейську співдружність. Участь України в діяльності ікао.
- •Зовнішня політика незалежної України.
- •Розгортання державотворчого процесу в незалежній Україні. Становлення владних структур.
- •Політичні процеси в Україні у 2004-2009 рр.
Розвиток промисловості України в умовах неПу.
9 серпня 1921 р. Ленін підписав наказ про створення нової економічної політики». Це означало початок нового курсу в розвитку промисловості. Держава повинна була утримувати переважно великі підприємства. Дрібні заводи і фабрики передавалися у приватне господарювання або в оренду. Фактично всю промисловість контролювала держава. Великі заводи і фабрики у власність або в оренду не передавалися навіть трудовим колективам. Перевагою серед орендарів користувалися організації — кооперативи. Уже восени 1921 р. почали з'являтися перші трести. Велика промисловість, особливо кам'яновугільна, відставала. Тому уряд поставив за мету відродження Донбасу. У 1925—1926 pp. вперше було перевищено довоєнний рівень промислового виробництва і з'явилася перспектива будівництва нових промислових підприємств.
Розвиток аграрної сфери у сучасній Україні.
Маючи найвищий серед європейських країн показник землезабезпеченості, Україна разюче відставала щодо постачання населення продовольством. Перевага у цьому відношенні над промисловими регіонами СРСР ще не свідчила про благополучність справ в її сільському господарстві. Розуміння того, що колгоспно-радгоспний лад не має майбутнього, прийшло до багатьох представників української політичної еліти давно.У 1992 р. ВР передбачалося, що колгоспи мають бути перетворені господарські товариства з правом кожного на вихід з колгоспу і створення власного приватного господарства, але це не було реалізовано повністю. Фермерське господарство розвивалося уповільнено. Влада на місцях здебільшого гальмувала процес виділення фермерам земельних ділянок і відмовлялася надавати їм реальну допомогу. Серед самих селян не багато було бажаючих стати фермерами. Вони призвичаїлися до виконання обмежених трудових операцій. Селянин сам може вирішити, залишити земельний пай у колективному підприємстві або акціонерному товаристві на умовах оренди чи заснувати приватне сімейне господарство фермерського типу.Протягом 1996 р. було завершено перший етап земельної реформи — роздержавлення землі та її передача у власність юридичних осіб. Нова Конституція України дала відповідь на низку питань, що були до цього дискусійними, зняла питання щодо правомірності приватної власності, купівлі-продажу землі тощо.
Колективізація сільського господарства в Україні та її наслідки.
Потреби форсованої індустріалізації надзвичайно
загострили проблему коштів. Примусовою
працею можна було звести велетенські
корпуси заводів, але як наповнити ці
корпуси новітнім технічним устаткуванням?
Його потрібно було купити за валюту на
Заході, і єдиним джерелом одержання
необхідних коштів став продаж за кордон
зерна. Проте вже взимку 1927–1928 рр. в СРСР
вибухнула хлібозаготівельна криза
(селяни відмовлялися здавати хліб за
свідомо заниженими цінами при дуже
високих цінах на промислові товари –
так звані “ножиці цін”). Шлях виходу
із кризи сталінське керівництво
вбачало не у підвищенні закупівельних
цін на сільськогосподарську продукцію,
а у поверненні до методів “воєнного комунізму”,
насильницькому вилученні хліба. Під
загрозою штрафів і конфіскації майна
(для цього в Кримінальний кодекс було
внесено відповідні зміни) почалися
прямі реквізиції зерна. Сталін і його
оточення дедалі більше переконувались
у тому, що потрібно змінити залежність
більшовицького режиму від значної
кількості неконтрольованих і непідвладних
комуністичній партії індивідуальних,
приватних селянських господарств (25–30
мільйонів по СРСР) на керовані і
контрольовані владою колгоспи,
які мали стати надійними постачальниками
хліба державі (приблизно
200–300 тисяч колгоспів).
Окрім цього, доки зберігалась приватна власність і відносна економічна незалежність селянства, тоталітарна система залишалась недобудованою. Із створенням колгоспів зміцнювалась соціальна база диктатури пролетаріату, оскільки внаслідок колективізації відбувався активний процес пролетаризації селянства.
У 1929 році на Заході почалася затяжна економічна криза, яка призвела до різкого падіння цін на хліб. Це означало, що більшовицькому керівництву для одержання необхідної кількості валюти потрібно було збільшити експорт зерна. Листопадовий (1929 рік) пленум ЦК ВКП(б) прийняв курс на здійснення суцільно, масової колективізації, який відкрив одну з найтрагічніших сторінок української історії.
Україні, як основному постачальнику зерна, відводилось особливе місце: вона мала стати прикладом того, як організувати великомасштабне колективне господарство. Згідно з постановою ЦК ВКП(б) “Про темпи колективізації…” (5 січня 1930 року) колективізація в Україні мала завершитись весною 1931-го. Місцеве керівництво скоротило цей термін до осені 1930 року. Тим часом менше ніж за рік у республіці належало колективізувати всі селянські господарства. Такі високі темпи колективізації могли забезпечити тільки насильство і примус. Це означало фактичне проголошення війни селянству, яке не бажало йти в колгосп. Хоча формально передбачався добровільний вступ до колгоспів, селян примушували подавати заяви, погрожуючи репресіями. Той, хто не вступив до колгоспу, прирівнювався до ворога радянської влади і злочинця.
Одним із головних напрямків колективізації стала «ліквідація куркуля як класу». Термін “куркуль” окреслювався дуже приблизно: до нього відносили не лише тих, хто використовував найману працю (хоча цей критерій видається дуже сумнівним з огляду на сезонний характер роботи на селі), а й тих селян-одноосібників, які застосовували в своєму господарстві двигун, або просто мали хату, вкриту бляхою. Врешті, "куркулями'' і їх посібниками-"підкуркульниками'' оголошувалися ті селяни-середняки і навіть незаможні селяни, які не хотіли добровільно йти до колгоспу. Тому "ліквідація куркуля як класу'' зачепила широкі маси населення в Україні. Якщо в 1928 році офіційно визнана кількість куркульських господарств в Україні становила 71,5 тисячі, то в дійсності до 1932 року тут було ліквідовано 200 тисяч господарств.
“Ліквідація” набрала різних форм:
1. Так звані контрреволюційні куркульські активісти – селяни, які активно чинили опір колективізації, підлягали розстрілу або ув'язненню.
2. Заможніші "куркулі'', не помічені в акціях опору, виселялися у віддалені райони СРСР (Сибір тощо).
3. Менш заможні виселялися в інші повіти в межах України.
Щоб унеможливити втечу в міста, в Україні в грудні 1933 року було введено систему внутрішніх паспортів, яка фактично прикріплювала селян до сіл і не дозволяла їх вільно покидати.
Опір селянства змусив Сталіна на деякий час пригальмувати темпи колективізації – 2 березня 1930 року в газеті “Правда” з'явилась його стаття “Запаморочення від успіхів”. У ній демагогічно заявлялось, що “колгосп – справа добровільна”, звинувачувався у “перекосах” в проведенні колективізації місцевий апарат, перекладалась вина на місцеву владу. Селянам дозволялось покинути колгоспи, близько 50% селян скористалися такою можливістю. Але вже у вересні 1930 року відновився наступ на селян-одноосібників через введення непомірного оподаткування та інших заходів (тим, хто вийшов з колгоспу, не повертали реманент і худобу, давались найгірші земельні наділи – причому не в одному місці тощо). В результаті цих заходів до кінця 1932 року в УРСР вдалося колективізувати близько 70% господарств, а в 1935 році – 93%. В 1937 році в УРСР налічувалося 27,3 тисячі колгоспів.
Отже, внаслідок колективізації було зламано хребет самостійному українському селянству, знищено найбільш працьовиту верству, вбито мотивацію до праці, почуття господаря. Поневолення останнього відносно незалежного класу селянства призвело до остаточного утвердження тоталітарної системи.