Оглавление

1. Боротьба за владу в 1919-1920 рр. Утвердження радянської влади в Україні. 2

2. Причини поразки, історичне значення та уроки Української національно-демократичної революції 3

3. Формування культу особи Сталіна. Утвердження тоталітарної системи у 20-30-ті роки. 3

4. Українські землі під владою Польщі у 1920-1930 рр. 3

5. Закарпаття під владою Чехословаччини у 20-30 рр. 3

6. Наука і техніка в 20—30-ті роки. Розвиток цивільної авіації. 4

7. Українська національно-демократична революція. Створення Української Центральної Ради та її боротьба за автономію України. 4

8. Відновлення УНР та її політика (1918 р. – поч. 1919 р.). 4

9. Західна Україна у 1918—1920 рр. 4

10. Західноукраїнська Народна Республіка: утворення та діяльність. 5

11. Зовнішня політика УСРР на початку 20-х років ХХ ст. 5

12. Утворення Української Радянської Республіки. Проголошення Української СРР. Запровадження політики «воєнного комунізму» 5

13. Грушевський Михайло Сергійович 6

14. Політика Павла Скоропадського. 6

15. Українська Народна Республіка 6

16. Політика коренізації. Розгортання українізації. Трагічні сторінки. Досягнення. 7

17. Українські землі під владою Румунії у 20-30 рр. 7

18. Голод 1921-1923 рр. в Україні. Причини та наслідки. 7

19. Штучний голодомор 1932-1933 рр. в Україні: Причини та наслідки. 7

20. Включення Зх. України, Пн. Буковини та Пд. Бессарабії до складу СРСР. 7

21. УРСР в системі «договірної федерації». Створення СРСР. 7

22. Радянізація західноукраїнських територій в 1939-1940 рр. 7

23. Початок німецько-радянської війни. Український напрям у плані «Барбаросса».» 7

24. Основні напрями розвитку науки і техніки. Цивільна авіація України на сучасному етапі. 8

25. Політика коренізації. Розгортання українізації. Трагічні сторінки. Досягнення. 8

26. Причини поразок Червоної армії на початку німецько-радянської війни. 8

27. Українське питання в європейській політиці напередодні Другої світової війни. 8

28. Початок Другої світової війни. ЇЇ причини, наслідки та періодизація. 8

29. Рух опору радянській владі на західноукраїнських землях у другій половині 40-на початку 50 рр. 8

30. Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації. 8

31. Завершальний етап 2 світової війни. 8

32. Голод 1946-1947 рр. Причини та наслідки. 8

33. Розвиток радянсько-комуністичного підпільного та партизанського руху на окупованій території України. Діяльність ОУН-УПА(1941-1944 рр.). 8

34. Особливості економічних та політичних перетворень у Зх. областях республіки(1945-1955 рр.). 9

35. Україна у системі міжнародних відносин у повоєнний час(1945-1955 рр.). 9

36. Повоєнна відбудова народного господарства в Україні(1945-1955 р..). 9

37. Суперечливий характер суспільно-політичного життя(1945-1955 р..). 9

38. Наслідки другої світової війни і доля українського народу. 9

39. Проблема розвитку народного господарства в середині 50х-першій половині 60х рр. 9

40. Повоєнні адміністративно-територіальні зміни 9

41. Розвиток промисловості України в умовах НЕПу. 10

42. Розвиток аграрної сфери у сучасній Україні. 10

43. Колективізація сільського господарства в Україні та її наслідки. 10

44. Сільськогосподарське виробництво в Україні в роки НЕПу. 10

45. Перехід від «воєнного комунізму» до нової економічної політики. 10

46. Духовне життя в Україні: основні тенденції і характерні ознаки 10

47. Перехід до директивного планування. Форсування індустріалізації. 11

48. Економічна реформа середини 60-х років та її згортання. 11

49. Згортання НЕПу. Утвердження одноосібної диктатури Сталіна. 11

50. Зміни у кремлівському керівництві у жовтні 1964 р. та їх наслідки для України. 11

51. Хрущовська «відлига». 11

52. Розвиток науки і техніки. Цивільна авіація в Україні (1956-1985 рр.). 11

53. Посилення застійних тенденцій в соціально-економічному житті України(1956-1985 рр.). 11

54. Перебудова в Україні(1985-1991 рр.). Причини, суть, наслідки. 12

55. Спроба серпневого (1991 р.) державного заколоту в Москві та її наслідки для України. 12

56. Формування багатопартійності в Україні напередодні проголошення незалежності. 12

57. Передача Кримської області до складу УРСР, мотиви та правова основа. 12

58. Прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). Курс на утворення самостійної держави. 12

59. Конституційний процес в Україні. Прийняття Конституції 1996 р. та її історичне значення. 12

60. Інтеграція України в Європейську співдружність. Участь України в діяльності ІКАО. 13

61. Зовнішня політика незалежної України. 13

62. Розгортання державотворчого процесу в незалежній Україні. Становлення владних структур. 14

63. Політичні процеси в Україні у 2004-2009 рр. 14

1. Боротьба за владу в 1919-1920 рр. Утвердження радянської влади в Україні.

У 1919 – 1920 рр. революційні змагання трансформувалися у збройну боротьбу за владу в Україні.

Після переїзду Тимчасового робітничо-селянського уряду в Україну (до Харкова) 4 січня 1919р. з більшовицьких військ, повстанських загонів (Махна, Григор’єва та ін.) та українських частин, які перейшли на бік Червоної армії, було створено Український фронт. Військові частини цього фронту вели боротьбу з армією УНР, з денікінцями та військами Антанти.

Декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду від 6 січня 1919р. Україну було проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). На чолі реорганізованого наприкінці січня 1919р. радянського уряду – Ради народних комісарів – став Х. Раковський.

Розвиваючи наступ, Червона армія 5 лютого захопила Київ. У лютому—березні 1919 р. більшовицький уряд посилив військові дії проти Директорії і змусив її на переїзд з Вінниці до Проскурова (нині — Хмельницький), а згодом — до Кам'янця-Подільського. Сили Директорії танули, посилилося дезертирство, слабшала підтримка населення. Командування Антанти, не надаючи реальної допомоги, висувало нові вимоги: вивід з Директорії Петлюри та Андрієвського, передача Антанті контролю над внутрішньою діяльністю Директорії, об'єднання її армії з армією Денікіна. 19 березня 1919 р. червоноармійські частини зайняли Жмеринку і відрізали весь Південно-Західний фронт, внаслідок чого армія Директорії була поділена на Північну, Південну і Проскурівську частини. В Проскурові відбулося останнє засідання Директорії в повному складі. Після цього Петрушевич і Андрієвський переїхали до Станіслава, а Петлюра, Швець і Макаренко — до Рівного. Тут було реорганізовано Директорію і 9 квітня сформовано новий соціалістичний уряд, що свідчило про крах проантантів-ської орієнтації. Головою його став Б. Мартос (УСДРП), міністрами — І. Мазепа, А. Лівицький, М. Ковалевський і Г. Сиротенко. Цей уряд звернувся до народу з декларацією, в якій закликав до боротьби проти двох ворогів — польського панства і російського комуністичного більшовицького війська. Тепер ставку було зроблено на власні сили. Уряд передбачав встановлення контролю за діяльністю владних структур з боку робітничо-селянських трудових рад, проведення демократичної земельної реформи, відновлення роботи підприємств, вільне функціонування профспілок тощо. До травня 1919 р. війська Директорії зазнали поразки на всіх ділянках фронту. Частини Червоної армії підійшли до колишнього російсько-австрійського кордону, а на півдні України зіткнулися з військами інтервентів, які саме тут вирішили завдати більшовицьким військам головного удару. У здійсненні цього плану країни Антанти робили ставку на Добровольчу армію Денікіна. Втративши власну територію, Директорія (9 травня 1919 р. її головою було обрано С. Петлюру) і уряд УНР із залишками армії мусили шукати порятунку на території ЗОУНР, спочатку в Красному, Золочеві, потім Тернополі, ст. Богданівка. Тому влітку 1919 р. в Україні постали три протиборчі сили: Червона армія, війська Директорії, поповнені галицькими січовиками, та армія Денікіна. 6—10 березня 1919 р. відбувся III з'їзд рад, який прийняв першу Конституцію УСРР, розроблену на основі конституційної моделі РСФРР, яка передбачала «здійснити перехід від буржуазного ладу до соціалізму...». В цьому основному законі були вміщені «Декларація прав і обов'язків трудящого і експлуатованого народу України» та інші конституційні статті. З'їзд обрав ЦВК і його Президію, яку очолив Г. Петровський. На підвладній радам території України, згідно з рішенням III з'їзду, запроваджувалася політика «воєнного комунізму» , встановлювалася державна монополія на заготівлю хліба та інших продовольчих продуктів. Для здійснення продовольчої диктатури створювалися комітети незаможних селян, формувалися продзагони для примусової хлібозаготівлі. Форсувався «перехід від одноосібного господарства до товариського і державного землеробства». У 1919 р. в Україні було створено 1685 радгоспів, 283 колгоспи і 204 комуни. На початку 1919 р. для боротьби з «контрреволюцією», спекуляцією та посадовими злочинами була організована Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК) — своєрідний політичний каральний орган з широкими повноваженнями, в тому числі правом «негайно приймати рішення від імені уряду Української республіки». Політика «воєнного комунізму» і вибух повстанської боротьби негативно вплинули на боєздатність частин Червоної армії. Це, в свою чергу, дало змогу денікінцям перейти наприкінці травня 1919 р. до активного наступу. Боротьба проти денікінщини в Україні Отримавши допомогу з боку Антанти, генерал Денікін очолив наступ Добровольчої армії на східні райони України. 4 травня 1919 р. денікінці захопили Луганськ, а через 2 тижні почали наступ на Харків. З липня генерал Денікін підписав «Московську директиву» — наказ про наступ на Москву, складовою частиною якого був план оволодіння Україною. З метою ліквідації денікінської загрози уряди радянських республік прийняли рішення укласти воєнно-політичний союз. 1 червня 1919 р. Всеросійський ЦВК видав Декрет «Про об'єднання Радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії та Криму для боротьби проти імперіалістів». У травні 1919 р. армії УНР довелося вести боротьбу на Волині та Поділлі як проти наступу польських військ генерала Ю. Галлера, так і проти нового більшовицького наступу. Укладене 24 травня перемир'я з поляками дало змогу Українській армії провести переорганізацію в чотири армійські групи: Січових стрільців, Запорізьку, Волинську і Південно-Східну і здійснити контрнаступ проти більшовиків.

У червні 1919 р. уряд УНР переїхав до Кам'янця-Подільського, який на деякий час став столицею УНР. Тут перебували обидва уряди — УНР і ЗУНР. До складу Директорії входили: С Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко та Є. Петрушевич, який керував тільки справами Галичини. У період наступу денікінської армії наприкінці липня 1919 р. розпочався спільний похід військ УНР і Української Галицької армії (УГА) на Київ і Одесу. Для відсічі наступу Петлюри радянське військове командування зняло з фронту війська і направило їх на Поділля. Ослаблення Південного фронту дало змогу Денікіну 23 серпня захопити Одесу. 30 серпня комбінованими діями військ Денікіна і Петлюри було захоплено м. Київ. На осінь 1919 р. майже вся Україна і кілька центральних губерній Росії потрапили під контроль Денікіна. Радянська влада в Україні впала вдруге. Уряди УНР і ЗОУНР вирішили прийти на допомогу повстанському рухові й 24 вересня оголосили війну Денікіну. Запеклі бої на Правобережжі армії УНР проти білогвардійців на чолі з генералом Я. Слащовим змушували денікінців перекинути на український фронт частину своїх військ з головного для них фронту — радянського. Однак в жовтні—листопаді 1919 р. Українська армія (до 40 тис. бійців), ведучи боротьбу на 2 фронти з білою (майже 40 тис. осіб) і червоною (20 тис. бійців і великими можливостями поповнення) арміями, втрачала боєздатність через поширення епідемії тифу, відсутність зброї та амуніції, недостатню підготовку армії й загальну слабкість державного апарату. Драматизм ситуації поглиблювався діями галичан. 6 листопада за вказівкою командувача УГА генерала Тар-навського було укладено з денікінцями перемир'я. Ця сепаратна угода диктатором ЗОУНР була скасована, а генерал Тарнавський постав перед судом. Але новий командувач УГА генерал Микитка після від'їзду до Відня Є. Петрушевича і уряду ЗОУНР уклав нову угоду з денікінцями, за якою УГА переходила до денікінських «Збройних сил Півдня Росії». 16 листопада Кам'янець-Подільський зайняли польські війська. З жовтня 1919 р. радянські війська почали тіснити армію Денікіна, захопили стратегічну ініціативу, 6 листопада 1919 р. зайняли Чернігів, а 16 грудня— Київ. До середини лютого 1920 р. більшовики витіснили білогвардійців з України. Залишки розбитої Добровольчої армії відійшли з України і РСФРР в Крим. Радянська влада встановлюється в Україні втретє. За рішенням ЦК РКП(б) 11 грудня 1919 р. було створено тимчасовий орган радянської влади — Всеукраїнський революційний комітет (Г. Петровський — голова, В. Затонський, Д. Мануїльський, М. Владимиров, В. Чубар), а в лютому 1920 р. — Раду народних комісарів України. Проте з перших днів своєї діяльності радянські владні органи України фактично були лише структурою радянської влади Росії, виконували її державні, політичні та економічні рішення — переносили військові методи на сферу виробництва, проводили націоналізацію, створювали українську трудову армію та впроваджували інші заходи воєнного комунізму. Українсько-польське військово-політичне зближення. Завершення Української революції З розгромом денікінських військ у Наддніпрянській Україні було відновлено радянську владу. Західну Україну окупували польські війська. В окупованому поляками Кам'янці-Подільському у грудні 1919 р. було засновано Українську національну раду, яку очолив есер М. Корчинський. Вона була в опозиції до Директорії, виступала за її ліквідацію і реорганізацію уряду, вважаючи їх винуватцями катастрофи. 24 грудня 1919 р. у Вінниці було досягнуто домовленості про злуку Наддніпрянської і Галицької армій під командуванням М. Омеляновича-Павленка. Представники Галицької армії 1 січня 1920 р. уклали угоду з більшовиками про перехід УГА під радянське командування. 29 січня 1920 р. в Кам'янці-Подільському відбулася нарада ЦК УСДРП, яка не увійшла до Національної ради, з участю голови уряду УНР І. Мазепи. Отримавши підтримку при обговоренні поточних питань, уряд УНР 14 лютого ухвалив «Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР», який заклав засади скликання передпарламенту. Тим часом Українська дипломатична місія у Варшаві на чолі з А. Лівицьким продовжувала переговори з поляками. У грудні 1919 р. було ухвалено декларацію, згідно з якою кордон між Україною і Польщею мав проходити по колишньому російсько-австрійському кордону. У березні такі переговори були відновлені. Наприкінці квітня 1920 р. уряд Польщі уклав з Директорією УНР угоду — «Варшавський договір». Він містив підписані 21 і 24 квітня 1920 р. політичну та воєнну конвенції. За цією угодою Польща визнавала Директорію УНР верховною владою в Україні на чолі з С Петлюрою, а Директорія погоджувалася передати Польщі західноукраїнські землі до річок Збруч і Горинь (кордон Польської держави 1772 р.), а також відновити права польських землевласників у межах самої УНР. Цей договір було підписано без погодження з урядом УНР, що спричинило урядову кризу. У травні 1920 р. І. Мазепа відмовився формувати новий Кабінет міністрів. Проти цього договору виступили уряд ЗОУНР, політичні діячі — М. Грушевський, В. Вин-ниченко, М. Шаповал та ін. Укладаючи договір з Польщею, С. Петлюра й А. Лівицький вважали союз з поляками тимчасовим, тактичним, антимосковським. 25 квітня 1920 р. почався об'єднаний похід в Україну польсько-петлюрівських військ, які 6 травня зайняли Київ. Однак 14 травня війська Південно-Західного і Західного фронтів (командувачі М. Тухачевський, С. Будьонний та ін.) перейшли до контрнаступу, розраховуючи перетворити його на початок «світової революції». Польсько-петлюрівські війська мусили залишити Київ та відступити в Західну Україну за р.Збруч. Після поразки радянських військ під Варшавою у вересні 1920 р. почався польсько-український контрнаступ, а коли Червона армія стабілізувала фронт, Польща пішла на переговори з нею. 12 жовтня 1920 р. було укладено договір про перемир'я, що поставило українські війська у важке становище. Українська армія, поступаючись Червоній армії озброєнням, 10 і 21 листопада зазнала нищівних ударів. Того ж 21 листопада 1920 р. рештки українського війська переправились через Збруч у районі Волочиська. Цими подіями закінчується Українська революція. 18 березня 1921 р. було укладено Ризький мирний договір між РСФРР, УСРР і Польщею, яким завершується доба УНР. За умовами цієї угоди до Польщі відійшли західноукраїнські землі, Польща офіційно визнала Радянську Україну з кордоном по р. Збруч і зобов'язалася заборонити перебування на своїй території всіх антибільшовицьких організацій, в тому числі уряду УНР.

Отже, у виснажливій збройній боротьбі 1919—1920 pp. на декількох фронтах революційним українським силам не вдалося одержати перемогу. Однією з головних причин цього були суперечності всередині українського табору. Воєнно-політичне зближення з Польщею, спільна військова кампанія 1920 р. також не привели до мети. Хоча Українська революція закінчилася в листопаді 1920 р. й в Україні владу захопили більшовики, але українська визвольна ідея залишалася живучою і надалі.