7 Співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права

Міжнародне право й внутрішньодержавне право - це дві самостійні системи права, що перебувають у взаємозв'язку й взаємодії. Міжнародне право - це система юридичних норм, що регулюють відносини між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, створюваних шляхом узгодження позицій учасників цих відносин і забезпечуваних якщо буде потреба індивідуальним або колективним примусом. Міжнародне право є особливою системою права, відмінної від внутрішньодержавної системи права. Специфіка системи міжнародного права пояснюється насамперед особливостями об'єкта регулювання, його суб'єктів, порядком створення й функціонування норм міжнародного права. Об'єктом регулювання нормами міжнародного права виступають суспільні відносини, що складаються між діючими особами міжнародної системи. Причому сама ця система має істотні відмінності від внутрішньодержавної системи по утворюючих її елементах, характеру їхнього зв'язку, взаємодії й взаємопроникнення, попередженню й усуненню конфліктних ситуацій.

Так, головними елементами внутрішньодержавної системи є громадяни, юридичні особи й державні органи. Відносини у внутрішньодержавній системі - це насамперед владні відносини, здійснювані законодавчими, виконавчими й судовими органами влади. Основними ж акторами міжнародної системи виступають суверенні держави, народи, що реалізують право на самовизначення, і міжурядові організації, над якими немає організації політичної влади. Суб'єктами внутрішньодержавного права є індивіди, юридичні особи й державні органи. При цьому головним суб’єктом внутрішньодержавної системи виступає громадянин. Саме громадяни створюють державу і його органи, щоб вони служили йому відповідно до норм внутрішньодержавного права. Суб'єкти міжнародного права - це суверенні держави, народи, що реалізують право на самовизначення, міжурядові організації (ООН й ін.), Для міжнародної системи характерна відсутність законодавчого органа. Тому порядок створення норм міжнародного права відмінний від процедури створення внутрішньодержавних норм права. Норми міжнародного права створюються шляхом узгодження позицій суб'єктів міжнародного права й втілюються в міжнародних договорах або звичаях. Особливістю міжнародної системи є також та обставина, що в ній немає судових і виконавчих органів з функціями, ідентичними тим, що є в будь-якій внутрішньодержавній системі.

8 Правовий статус Антарктики

Початок XX в. ознаменувалося підвищеним інтересом ряду держав (Австралії, Аргентини, Великобританії, Новій Зеландії, Норвегії, Франції й Чилі) до Антарктиди, які висунули територіальні претензії на шостий континент. Радянський Союз завжди виступав проти територіальних домагань на Антарктиду й резервував за собою право мати свою власну позицію в цьому питанні з урахуванням факту відкриття континенту російськими моряками. США також відкидали територіальні претензії на шостий континент Після другої світової війни в Антарктиці була проведена широка програма наукових досліджень у рамках Міжнародного геофізичного року (1957 - 1958 р.), у якій взяли участь учені з 12 держав. Плідне міжнародне співробітництво й високі наукові результати досліджень сприяли тому, що уряд США виступив з ініціативою скликання міжнародної конференції з метою укладання договору по Антарктиці. Така конференція була проведена у Вашингтоні з 15 жовтня по 1 грудня 1959 р., і її робота увінчалася підписанням Г грудня 1959 р. безстрокового Договору про Антарктику, що вступили в силу в 1961 р. Україна бере участь у договорі з 1992 р. На 1 липня 1996 р. у Договорі про Антарктику 1959 р. брало участь 41 держава Договір є важливим правовим актом по забезпеченню миру, безпеки й різнобічного співробітництва у величезному по площі й значенню регіоні Землі. У ст. I Договору встановлено: «Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі як створення військових баз і зміцнень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї» (п. 1). Заборонено також робити будь-які ядерні вибухи й скидання радіоактивних відходів в Антарктиці (п. 1 ст. V). У такий спосіб був установлений режим повної демілітаризації й нейтралізації Антарктики, що включає перетворення її в без"ядерну зону. Однак Договір про Антарктику не забороняє використання військового персоналу або оснащення для наукових досліджень або для будь-яких інших мирних цілей (п.2 ст. I). Включення цього положення пояснюється тим, що Антарктика має суворий клімат, військовий же персонал з довіреним йому встаткуванням зможе забезпечити проведення наукових досліджень у мирних цілях навіть у таких несприятливі кліматичні умовах

Договір закріпив принцип волі наукових досліджень (ст. II), а проблема територіальних претензій була вирішена оригінальним образом. Вони як би «заморожувалися», тобто підписання договору не означало відмови від них, але ніякі дії або діяльність в Антарктиці не можуть уважатися підставою для заяви, підтримки або відхилення будь-якої претензії на територіальний суверенітет і породжувати які-небудь суверенні права в період дії договору (ст. IV). Для контролю за дотриманням положень договору в ньому передбачена можливість проведення інспекцій. Будь-яка держава-учасник може призначити спостерігачів, що володіють волею доступу в будь-який час у будь-який район, на будь-яку станцію й установку, включаючи морські й повітряні судна (ст. VII). У Договорі передбачений спеціальний механізм його реалізації - Консультативні наради держав-учасників (ст. IX). У роботі нарад можуть брати участь 12 держав, що підписали його, і ті з держав, що приєдналися, які ведуть активну науково-дослідну діяльність в Антарктиці. У цей час у Консультативних нарадах беруть участь 26 держав. У рамках Консультативних нарад були розроблені Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 р. і Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 г.

Договір про Антарктику відкритий для приєднання до нього будь-якої держави, що є членом ООН, або будь-якої іншої держави, що може бути запрошено приєднатися до договору за згодою всіх договірних сторін, представники яких мають право брати участь у Консультативні нарадах Договір про Антарктику безстроковий. У нього можуть вноситися зміни й виправлення за згодою всіх Консультативних сторін договору. В Антарктиді з 1996 р. відповідно до положень Договору 1959 р. працює українська наукова станція «Академік Вернадський». У цілому Договір про Антарктику довів свою життєздатність і ефективність. Разом з тим ряд його положень був розвинений у рішеннях Консультативних нарад і в конвенціях по збереженню ресурсів Антарктики.