Тема 12. Форми реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності.

1. Поняття форм реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності.

2. Правові форми реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності.

3. Не правові форми реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності.

1. Виконавчо-розпорядча діяльність завжди характеризується певними зовнішніми проявами у вигляді видання документів та здійснення юридично-значимих дій.

Саме через форми виконавчої діяльності відбувається реалізація компетенції органів державної влади і місцевого самоврядування.

В адміністративній літератури часто називають форми державного правління, але оскільки Конституція та Закони України не оперують даним поняттям, їх слід називати форми виконавчо-розпорядчої діяльності.

Форми виконавчо-розпорядчої діяльності – це зовнішній вид конкретних дій, які реалізуються органами виконавчої влади і місцевого самоврядування для виконання поставлених перед ними завдань.

При всій багатоманітності форм виконавчої діяльності, вони повинні відповідати наступним вимогам:

• Не виходити за межі режиму законності. Акт управління не повинен нехтувати законністю за для його тимчасової доцільності.

• Всі форми виконавчо-розпорядчої діяльності повинні відповідати компетенції органу який їх реалізує.

• Всі форми виконавчо-розпорядчої діяльності повинні відповідати призначенню та функціям діяльності органу.

• Форми виконавчої діяльності повинні відповідати змісту та характеру вирішуваних питань.

• Сприяти досягненню мети виконавчо-розпорядчої діяльності.

• Форма повинна враховувати особливості об’єкта на які спрямовані владні дії.

Важливо зазначити, що в процесі виконавчої-розпорядчої діяльності повинні використовуватись лише такі її форми, які передбачені чинним законодавством, а також підзаконними актами, які визначають компетенцію органів та посадових осіб. Тобто в процесі своєї виконавчо-розпорядчої діяльності обмежені у видах форм цієї діяльності, які вони можуть використовувати.

Традиційно максимально регламентовані форми виконавчо-розпорядчої діяльності, які пов’язані із реалізацією правоохоронних, правозастосовних та правоустановчих функцій виконавчої влади.

Значно менше регламентовані форми виконавчої діяльності, що не спричиняють прямих юридичних наслідків і стосуються оперативного вирішення поточних питання.

2. До правових форм виконавчої діяльності відносять видання нормативних та індивідуальних актів управління.

Всі правові форми управління тягнуть певні правові наслідки і оформлюються у вигляді правових документів.

Видання нормативних актів управління є особливою формою діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування і передбачає встановлення певних правил поведінки. Тобто правові акти управління являють собою результат підзаконної нормотворчості.

Особливості нормативних актів управління:

• Встановлюють загальноприйняті поведінки.

• Стосуються невизначеного кола осіб.

• Не вичерпуються одноразовим виконанням.

Індивідуальні акти управління відрізняються від нормативних тим, що стосуються конкретно визначеної особи та втрачають свою силу після виконання припису, який міститься в такому акті управління.

Індивідуальні акти управління встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адміністративні правовідносини та наприклад являють собою наказ про назначення службовця, видача дозволу і т. д.

Види правових актів управління і вони залежать від виду органу який їх видає:

• Кабінет Міністрів України видає постанови які є нормативними актами та розпорядження які є індивідуальними. Постановами встановлюються певні права та обов’язки та порядок їх реалізації, які стосуються суб’єктів, які входить до сфери управління КМУ. Розпорядженнями оформлюється рішення з організаційних та кадрових питань, які стосуються внутрішньої діяльності КМУ.

• Укази та розпорядження Президента України. Укази нормативні акти, а розпорядження індивідуальні.

• Центральні органи виконавчої влади видають накази, які можуть мати як нормативний так і індивідуальний характер.

• ВРУ АРК видає постанови, які є виключно нормативними.

• Рада Міністрів АРК може видавати постанови, рішення та розпорядження. Постанови і рішення нормативні, розпорядження індивідуальні.

• Місцеві державні адміністрації не видають правових актів управління від імені всього органу. Голова місцевої державної адміністрації може видавати розпорядження і доручення. Розпорядження можуть мати нормативний і індивідуальний характер, а доручення тільки індивідуальний.

• Керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій можуть видавати накази.

• Місцеві Ради видають рішення, які можуть бути і нормативними і індивідуальними.

• Виконавчі комітети можуть видавати нормативні накази.

3. Не правові форми виконавчо-розпорядчої діяльності спрямовані на вирішення поточних питань організаційного характеру і не тягнуть за собою правових наслідків.

Всі не правові форми виконавчої діяльності поділяються на 2 групи:

• Проведення організаційних заходів.

• Здійснення матеріально-технічних операцій.

Проведення організаційних заходів.

До організаційних заходів належать такі види діяльності органів:

• Роз’яснення змісту певних заходів, певних заходів, які проводяться в органі.

• Інспектування (перевірка) роботи та інструктування нижчих органів та посадових осіб.

• Розроблення програм діяльності органу та підготовка та проведення певних нарад чи конференцій.

Організаційні заходи складають важливий чинник діяльності всієї системи органів влади, при чому не тільки виконавчої.

Організаційні заходи здійснюються систематично на постійно і спрямовані для забезпечення чіткої та спрямовані на забезпечення чіткої та ефективної роботи державного органу.

Проведення організаційних заходів ніколи не пов’язане із виданням правових актів або ж здійсненням юридично-значимих дій.

Проте результати проведення організаційних дій можуть стати фактологічною підставою для прийняття нормативних чи індивідуальних актів управління. Наприклад: видання наказу керівника про преміювання державних службовців за результатами проведеної перевірки.

Здійснення матеріально-технічних операцій.

Цей вид діяльності є найбільш об’ємний серед всіх видів дій державного органу.

Існують такі види матеріально-технічних операцій:

• Діловодство. Всі операції пов’язані із виготовленням документів (листування, розмноження документів та інше).

• Виконання приписів правових актів, якщо воно має матеріальний або технічний характер (операцій про передачу майна, проведення конфіскації чи вилучення та інше).

• Реєстраційні дії, що мають самостійне значення (реєстрація звернень громадян, реєстрація вхідної та вихідної інформації).

• Статистичні дії (все, що стосується ведення статистики).

• Інформаційно-довідкова діяльність (консультування громадян та посадових осіб інших органів; складання та опрацювання документів, що складають інформацію про роботу органу та інше).

• Робота по систематизації матеріалів, в тому числі нормативних та індивідуальних актів управління.

• Інформаційно-технологічні дії (забезпечення роботи комп’ютерної системи, сайту і т. д.)

Матеріально-технічні операції носять допоміжний характер і їх основне призначення – це обслуговування самого процесу діяльності органів влади.

Саме матеріально-технічні операції створюють умови для використання інших в тому числі і правових форм роботи органу.

Методи виконавчо-розпорядчої діяльності.

1. Поняття методу виконавчо-розпорядчої діяльності.

2. Метод переконання.

3. Метод примусу.

4. Адміністративний договір.

1. Методи виконавчо-розпорядчої діяльності – це способи та прийоми впливу органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на підпорядковані об’єкти та відносини.

Методи виконавчо-розпорядчої діяльності нерозривно пов’язані з її формами. Оскільки будь-який метод обов’язково знаходить своє вираження у певній формі виконавчої діяльності.

Наприклад така форма, як індивідуальний акт управління може мати різний зміст, тобто відображати різні методи виконавчо-розпорядчої діяльності. Наказ керівника органу може стосуватися накладення дисциплінарного стягнення на службовця (метод примусу) або ж стосуватися нагородження чи преміювання державного службовця (метод переконання).

Всі методи виконавчо-розпорядчої діяльності мають певні спільні риси:

• Використовуються органами влада та їх посадовими особами, як засоби реалізації закріпленої за ними компетенції. Будь-який метод завжди має адресата.

• У вигляді індивідуальних чи колективних суб’єктів.

• В методах виконавчо-розпорядчої діяльності завжди виявляється публічний інтерес (державної або місцевої громади).

• Реалізація методів завжди знаходить вияв у конкретних формах виконавчо-розпорядчої діяльності.

• Вибір методів виконавчої діяльності залежить не тільки від компетенції суб’єкта влади, а на сам перед від особливостей керованого об’єкту.

Методи виконавчо-розпорядчої діяльності – це певні способи здійснення суб’єктами владних повноважень владно-організуючого впливу на керовані об’єкти, що відповідає характеру та обсягу наданих цим суб’єктам повноважень, а також відповідає особливостям керованих об’єктів.

2. Метод переконання – є основним методом виконавчо-розпорядчої діяльності.

Застосування методу переконання є пріоритетним по відношенню до методу примусу. Тобто при реалізації власних функцій та повноважень суб’єкт спочатку повинен задіяти метод переконання, а в разі його неефективності застосовувати примус.

Не дивлячись на розповсюдженість такого положення теоретичні розробки щодо ознак та особливостей методу переконання в українській науці адміністративного права практично відсутній.

Метод переконання – це система заходів, які проводяться органами виконавчої влади і місцевого самоврядування і виявляються у здійсненні виховних, роз’яснювальних та заохочувальних дій, спрямованих на формування у осіб розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших нормативних актів.

Метод переконання в адміністративному праві реалізується в двох напрямках: зовнішньому та внутрішньому.

Зовнішній напрямок методу переконання спрямований на об’єкти адміністративного впливу, а саме на фізичних та юридичних осіб. Пов’язаний із вихованням у громадян необхідності правомірної поведінки.

Форми діяльності зовнішнього напрямку:

• Роз’яснення завдань та мети органів влади, а також прав та обов’язків громадян. Це робиться переважно через засоби масової інформації.

• Проведення виховних заходів серед громадян. При чому сюди входить не тільки правове виховання населення, а й елементи морального чи економічного виховання. Робота по правовій освіті та правовому вихованню населення входить до обов’язкових пунктів діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

• Нагородження громадян (орденами, медалями), присвоєння почесних звань, вручення цінних подарунків. Іноді такий метод виділяють як окремий, який має назву заохочення. Від звичайного переконання він відрізняється тим, що за належну та правомірну поведінку особа отримує певні наслідки морального чи матеріального характеру.

Внутрішньо-організаційний напрямок застосування переконання стосується сфери державної служби, в якій діє система заохочень спрямованих на стимулювання моральної та матеріальної зацікавленості службовців в сумлінному виконанню ними службових обов’язків, а також у підвищенні своєї кваліфікації та професійних навичок.

Основними формами переконання, що застосовуються в сфері державної служби є:

• Заохочення (моральне та матеріальне).

• Інструктаж службовців з питань найбільш ефективного виконання поставлених перед ними завдань.

• Критика роботи і поведінки окремих осіб.

• Організація заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (проведення семінарів, зборів чи конференцій).

3. Адміністративний примус – є одним із видів державного примусу.

Як і будь-який державний примус, адміністративний примус зводиться до використання суб’єктами владних повноважень засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей.

Адміністративний примус – це система засобів психологічного чи фізичного впливу на свідомість та поведінку людей з метою чіткого виконання встановлених обов’язків, розвитку суспільних відносин в межах закону та забезпечення законності і правопорядку.

Всі заходи адміністративного примусу поділяються на 3 групи в залежності від моменту вчинення правопорушення:

• Заходи адміністративного попередження.

Характерні тим, що вони не пов’язані з вчиненням конкретного правопорушення, а пов’язані із можливістю вчинення правопорушень в майбутньому.

Особливість застосування таких заходів є те, що особа до якої застосовується примус могла і не мати наміру вчинити правопорушення, але за певних обставин імовірність таких порушень висока і суб’єкт владних повноважень повинен переконатися у правомірних чи неправомірних намірах особи.

Типові заходи: особистий огляд та огляд речей; перевірка документів; тимчасове обмеження або заборона доступу до окремих об’єктів чи місцевості; обмеження або заборона руху транспорту чи пішоходів на окремих ділянках вулиць та автомобільних частин; введення карантину; огляд медичного стану осіб і санітарного стану підприємств громадського харчування; здійснення адміністративного нагляду за особами, які звільненні з міст позбавлення волі та інше.

• Заходи припинення правопорушення.

Це примусове зупинення протиправних діянь, що носять ознаки адміністративного проступку або злочину, які спрямовані на недопущення шкідливих наслідків та забезпечення застосування до особи заходів відповідальності.

Ці заходи спрямовані на не продовження вже вчиненого правопорушення.

Загальні: адміністративне затримання; особистий огляд та огляд речей; примусове лікування; тимчасове відсторонення від керування транспортними засобами; припинення робіт та заборона експлуатації механізму.

Спеціальні: застосування заходів фізичного впливу; спеціальні засоби; застосування вогнепальної зброї.

• Адміністративні стягнення.

Застосовується до осіб, які вчинили адміністративні правопорушення і що було доведено у встановленому законом порядку.

4. Адміністративний договір є відносно новою і формою і методом адміністративної діяльності.

Його існування передбачене в кодексі адміністративного судочинства, який визначає адміністративний договір, як двосторонню або багатосторонню угоду, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін владної угоди.

Адміністративний договір має обов’язкові та додаткові (факультативні) ознаки.

Обов’язкові ознаки визначені в КАС:

• Обов’язковою стороною такого договору є суб’єкт владних повноважень.

• Предметом такого договору є виконання владних повноважень відповідним суб’єктом.

Додаткові (факультативні) ознаки:

• Суб’єкт владних повноважень, укладаючи такий договір діє для задоволення публічних, а не приватних потреб та інтересів.

• При укладанні такого договору суб’єкт владних повноважень зв’язаний вимогами компетенційних актів, на підставі яких він діє.

• Суб’єкт владних повноважень укладає договір на реалізацію своєї адміністративної, а не цивільної правосуб’єктності.

• Суб’єкт владних повноважень укладає договір на підставі рішення прийнятого на виконання владного управлінського повноваження.

• Адміністративний договір може містити умови, які не властиві цивільним договорам і спрямовані на забезпечення публічного інтересу.

Види адміністративних договорів:

• Договори про розподіл компетенції (наприклад між радами та адміністраціями).

• Договори в сфері оподаткування.

• Договори щодо закупівлі або поставки продукції, товарів та послуг для фізичних потреб (наприклад в сфері охорони).

• Договори щодо інвестиції для задоволення публічних потреб.

• Договори в сфері службових відносин.