3. Власне українська та іншомовна лексика у професійному спілкуванні. Терміни, професіоналізми, фразеологізми.

Лексика (від грецького lexis – слово) – це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном «лексика» вживається також рівнозначний термін «словниковий склад».

Лексика української мови багата й різноманітна. Вона є результатом тривалого історичного розвитку і складається з двох частин: типово українські слова та запозичені, іншомовні.

До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ка.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак…

Лексичними запозиченнями з інших слов’янських мов у українській вважаються такі:

• слова грецької мови: ботаніка, геологія, математика, психологія, азот, хлор, атмосфера, граматика, драма, діалог, демократія тощо.

• латинські слова: інфекція, ангіна, вена, делегат, арматура, мотор…

• з німецької мови.: орден, солдат, швабра, паштет, фарш, футляр, шахта, вексель, бухгалтер..

• французькі запозичення: політика, кур’єр, балет, режисер, роль, романс, абажур, магазин, пальто, люстра…

• з англійської мови: док, шхуна, мічман, футбол, хокей, старт, фініш, трамвай, кекс, ром, пунш

• з голландської мови: матрос, гавань, шлюпка, каюта…

• з італійської: адажіо, бас, віолончель, опера…

• з тюркських мов: кайдани, тютюн, бугай, базар, чабан тощо.

Іншомовні слова – слова запозичені з різних мов. Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення. Їх слід вживати у разі потреби, коли немає відповідного еквівалента в українській мові, або вони дістали міжнародне визнання.

Щоб правильно застосовувати іншомовні слова, треба дотримуватись таких правил:

– не вживати у тексті іншомовні слова, якщо є відповідники в українській мові /апелювати – звертатися, аргумент – підстава, доказ, домінувати – переважати, екстраординарний – особливий, координувати – погоджувати, лімітувати – обмежувати, пріоритет – першість, репродукувати – відтворювати, симптом – ознака, шеф – керівник/;

– запозичене слово слід вживати правильно, відповідно до його значення

– не вживати в одному тексті власне українське слово та його іншомовний відповідник (координувати – погоджувати, екстраординарний –- особливий, фіксувати – записувати, лімітувати – обмежувати, прерогатива – перевага, симптом – ознака).

При виборі запозиченого чи власнемовного слова слід звертати увагу на відтінки у його значенні (сервіс – обслуговування: сервіс – це будь-яке обслуговування, а обслуговування – тільки побутових потреб населення).

Отже, і добір, і вживання іншомовного слова в професійному тексті диктуються кількома обставинами й мають вирішуватися кожного разу з урахуванням конкретного тексту.

Терміни – це слова або словосполучення, які створюються для точного вираження відомих у світі спеціальних понять, процесів, явищ, предметів і вживаються у специфічній сфері мовлення.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Медична лексика є однією з найдавніших фахових термінологій; вона формувалась на власній мовній основі, засвоюючи все те, що на час її творення виробила світова цивілізація.

Первісно-народна лексика представлена національними коренями й охоплювала назви частин та органів людського тіла. Перші книги з народної медицини, так звані “Травники” та “Лікувальники”, фактично фіксували результати різноманітних спостережень щодо лікувальних властивостей рослин та їхньої дії на організм людини. Аналізуючи тексти цих перших медичних довідників з характерним для них використанням національної медичної лексики, обґрунтованістю рекомендацій, точністю та конкретністю викладу, можемо дійти висновку , що маємо ознаки стилю, певним чином наближеного до науково-публіцистичного.

Внаслідок розширення міжнародних контактів та впливу інших культур почали з’являтися перекладні й оригінальні медичні джерела латинською та грецькою мовами, які пізніше функціонували як навчальні посібники з медицини. Латина поступово ставала єдиною мовою професійних лікарів, обслуговуючи сферу наукового та ділового спілкування, тим часом як загальновживана народна медична лексика кад. поширена тільки серед народних знахарів, де переважав розмовний стиль мовлення.

Процес розширення сфери вжитку національної медичної лексики, безпосередньо пов'язаний із розвитком українського медичного термінотворення, розпочався в другій половині Х1Х ст. з організацією Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка у Львові.

Розбудова незалежної держави вимагає від її народу знання державної мови. Передусім це стосується наукових працівників в тому числі медиків. Повсякденно виникає потреба писати наукові праці, для викладачів навчальних закладів – читати лекції українською мовою, а для лікарів-практиків – спілкуватися з пацієнтами. Фахове мовлення – це частина загальнонаціональної мови. Характерними особливостями професійного мовлення медика є переплетення і взаємодоповнення наукового та ділового стилів мови, вживання мовних засобів (фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точність формулювань, зваженість, доречність і логічність викладу. Тому при вивченні лексичного складу фахового мовлення основна увага приділяється термінологічній лексиці.

Медичні терміни — це спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, діям у галузі медицини.

Однією з особливостей медичної термінології є поділ її на групи.

I. група — анатомічні терміни — назви частин людського тіла та їх складових органів: кістка, м'яз, нижня кінцівка, скелет, стопа.

II. група — клінічні терміни — слова чи словосполучення, що вказують на назви захворювання та методи обстеження, діагностику, лікування.Хірургія: апендицит, виразка, непрохідність, грижа, гострий холецистит. Урологія: ниркова коліка, гострий простатит, гостра затримка сечі. Терапія: гастрит, запалення легенів, бронхіальна астма.

III. група — фармацевтичні — назви хімічних речовин, ,лікарських препаратів, їх функції та дія на людський організм: тусупрекс, мукалтин, нітрогліцерин, сустак.

За будовою медичні терміни поділяють на прості, складні й складені.

Прості терміни виражені, як правило, іменниками: стегно, скроня, повіка, пухир, клофелін, фуросемід.

Складні терміни утворені складанням кількох основ або цілих слів: протигарячковий, кровотеча, порохоподібнии, плазмозамінник.

Окрему групу становлять складені терміни:

адамове яблуко; диплегія лицева природжена, канал шийки матки, міозит серцевий.

Складені терміни об'єднуються навколо заголовного слова, утворюють з ним гніздо: ритм коронарного синуса; правошлуночкова серцева недостатність, ритм серця синусовий.

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.

Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.

Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.