17. Причини, наслідки та межі бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит є найбільш складним і разом з тим досить поширеним явищем. Бюджетний дефіцит відображає не просто перевищення видатків над доходами. Це перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки і обов`язкові платежі.

Характеристика дефіциту дається за такими ознаками: формою прояву; причинами виникнення; спрямуванням коштів.

За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит – це той, що зафіксовано при затвердженні бюджету у відповідному документі: Законі про державний бюджет чи рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит – це той, що офіційно не визнається.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи.

Свідомий бюджетний дефіцит пов`язаний з проведенням політики "позикових" фінансів. Політика "позикових" фінансів виходить з необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних видатків за рахунок позик. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме при наявності вільних ресурсів, які фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати.

Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Маастрихтською угодою визначено, що припустимим є дефіцит бюджету на рівні З % від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до

тяжких наслідків. Безперечно, такий «норматив» є досить умовним. В певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищений.

18. Джерела покриття бюджетного дефіциту

Джерелами покриття бюджетного дефіциту виступають: державні позики; емісія грошей.

Державні позики є однією з форм державного кредиту і відображають взаємовідносини між державою, як позичальником, і юридичними та фізичними особами чи іншими країнами, як кредиторами.

Державні позики класифікуються за різними ознаками. Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими

інституціями.

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється

мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій.

За термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобов'язань

є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу

залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету.