Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
KVP_shpory_vse.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
865.28 Кб
Скачать
  1. Поняття та напрями кримінально-виконавчої політики України.

Кримінальна політика поділяється на кримінально-правову, кримінально-процесуальну і кримінально-виконавчу1.

Кримінально-правова політика — напрямок діяльності законодавчих і правозастосовних органів по створенню кримінального за­конодавства, криміналізації та декриміналізації, пеналізацІЇ та депе-налізації, диференціації кримінальної відповідальності.

Кримінально-процесуальна політика — напрямок діяльності правотворчих і правозастосовних органів по створенню і застосуван­ню форм реалізації кримінального закону на всіх етапах його дії.

Кримінально-виконавча політика — напрямок діяльності державних і громадських органів в галузі виконання кримінальних по­карань.

Основними завданнями кримінально-виконавчої політики є такі:

• встановлення основних напрямів виконання кримінальних покарань за суворого дотримання законності;

• розробка напрямів діяльності органів держави і громадськості з виправлення та ресоціалізації засуджених;

• розробка основних напрямів діяльності, пов'язаної з профілактикою скоєння злочинів засудженими під час відбування покарання.

Кримінально-виконавча політика базується на певних принципах.

Принципи кримінально-виконавчої політики — це основні засади та положення, на яких будується державна політика у сфері боротьби зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, пов'язаних з виховним впливом. Принципи кримінально-виконавчої політики поділяються на загальнополітичні, або загальногалузеві, галузеві та специфічні, тобто притаманні тільки кримінально-виконавчій політиці.

Загальнополітичні, або загальногалузеві, принципи:

• суворе дотримання законності;

• гуманність;

• демократизм;

• поєднання методів переконання та примусу;

• соціальна справедливість.

Галузеві принципи:

• провідна роль суспільно-корисної праці у виправленні засуджених;

• індивідуалізація виконання покарання і диференційоване застосування заходів та методів виправного впливу на засуджених;

• участь громадськості у виховній роботі із засудженими;

• закріплення позитивних результатів виправного впливу.

Специфічні принципи:

• виправно-трудова колонія як основний вид виправно-трудових установ;

• відбування засудженими всього строку покарання в одній виправно-трудовій установі;

• роздільне утримання засуджених різних категорій

  1. Кримінально-виконавче право: поняття, предмет і методи.

Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок виконання й умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.

Поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, тому що хоча КВК України і є формою кримінально-виконавчого права, але не єдиною. Норми кримінально-виконавчого права містяться не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, але й в інших галузях законодавства, наприклад, у законах про вибори, у пенсійному законодавстві і т. ін.

Кримінально-виконавче право являє собою самостійну галузь права, що характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також системою норм. Разом із тим норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права; визначаючи процедуру виконання-відбування покарань, вони виконують допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначену матеріальними кримінально-правовими нормами. Це означає що поняття покарання, його цілі, види покарань, які визначені у КК України, мають вирішальне значення для визначення предмета правового регулювання кримінально-виконавчого права.

Предмет кримінально-виконавчого законодавства входить у предмет правового регулювання кримінально-виконавчого права як галузі права. Предметом регулювання кримінально-виконавчого права й законодавства насамперед є діяльність органів і установ виконання покарань. Це випливає з п. 14 ст. 92 Конституції України. Крім того, ч. 1 ст. 1 КВК уточнює: «Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань».

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Предмет к/в права – суспільні відносини, що виникають при відбуванні та виконанні покарань, зокрема:

- між уст. і орг. виконання покарань і засудженим

- між адмін. п,у,о та засудж., які там працюють з приводу викон. покар.

- між орг. всіх форм власності та орг. і уст. викон. покар. та засудж.

- між структурами суспільства та уст. і орг. викон. покар., а також засудж. при здійсненні гром. контролю.

Методи к/в права:

- імперативний – застосування владних юр. приписів, що не допускають відступів від встановлених нормативним актом правил поведінки.

- диспозитивний – надання засудженим у певних випадках варіанта вибору поведінки ,якщо це передбачено з-ном – скарги, заяви, пропозиції.

- заохочення – стимулює позивну соціальну поведінку осіб, які відбувають покарання – напр., умовно досторокове звільнення

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]