45.Українська національна культура і становлення демократичного, цивілізованого суспільства.

У XX ст активізувалися рухи народів до національного самовизначення. Вони пройшли по всіх континентах. Характерною ознакою стали національні революції, які проголошували принципи самовизначення, самоутвердження націй, зумовлювали створення національних держав на базі етносоціальних спільнот. Вироблялися наукові обгрунтування для набуття правового статусу новоутвореними державами, для абсолютизації форм соціально-економічного, політичного та духовного життя нації. Наприкінці XX ст. Україна дістала чергову можливість стати державою. У 1991 р. відбулася класична революція; змінились влада, лад. На щастя, революційний перехід , від однієї соціально-економічної формації І до іншої відбувся без кровопролиття. До влади прийшли нові люди, частіша з яких це підпільники з психологією боротьби проти всіх, хто не поділяє їх думки, яку тут же почали втілювати в життя. За цілковитої відсутності вміння практично реалізувати свої ідеї вони все переводили у декларативні заклики щодо збереження культурної спадщини, втілення її на базі чистого ідеалізму, не підкріпленого економікою.

39-48.Українська культура на порозі ХХІ століття: здобутки та проблеми вітчизняної культури.

На порозі ХХІ століття в суспільній свідомості все більше стверджується думка про те, що людство перебуває на крутому переломі. Свідчення цього - не лише катаклізми нашого століття (дві світові війни, ряд революцій, в ході яких відбилася мерзотна жорстокість, руйнування загальнолюдських цінностей, соціальний, моральний, економічний та інтелектуальний хаос, різного роду геноцид до цілого ряду народів та ін.), але й глобальна криза суспільства, показником якої є екологічна катастрофа, що насувається, вичерпання ресурсів, наркоманія й т. ін. Цілком зрозуміло, що користуються популярністю книги В. М. Массона, Л. М. Гумільова, Н. Я. Данилевського, Л. Февра, К. Ясперса, П. Сорокіна, А. Тойнбі та Н. М. Моїсеєва, присвячі смислу історії, її характеру, природі різних цивілізацій і культур, їх долям. В них викладено роздуми про долі майбутніх цивілізацій, робляться спроби осмислити глобальну кризу культури як народження нової цивілізації з притаманними їй цінностями та ставленням до світу.

Криза західного суспільства детально проаналізована іспанським філо­софом Х. Ортегою-і-Гассетом в його відомій книзі "Повстання мас", присвяченій тривожній європейській суспільній ситуації, яка склалася в 20-30-ті рр. ХХ ст. Оцінюючи підсумки минулого століття, філософ вважає, що він приніс людству величезні корисні завоювання. Головні з них - перемога політичної демократії та парламентаризму, небачений в жодній з минулих епох розвиток техніки. На початку ХХ ст. з усією очевидністю виявилося, що він створює нову, не схожу з ХІХ ст. історичну ситуацію, різко відмінну від минулих віків світової історії.

Найбільш наочний та очевидний показник історичного зрушення, що відбулося, видно у величезному збільшенні маси людей. Минулий вік не тільки сприяв розвиткові науки й техніки, але в декілька разів збільшив населення планети, особливо великих міст. Створивши нові, майже безмежні джерела багатства й комфорту, він дав великій масі людей відчуття легкості життя, позбавив її моральної вимогливості до себе, почуття відповідальності перед сучасним та майбутнім, поваги до праці й традиційних норм суспільної моралі. Цей історичний феномен Х. Ортега-і-Гассет називає "повстанням мас", підкреслюючи й корисні (нові блага, більший комфорт, посилення культурного обміну та т. ін.), і досить негативні сторони, що свідчать про глибоку історичну кризу, яку переживає сучасне людство.

Слід відзначити, що людина маси - господар сучасного життя, це людина-власник, позбавлена будь-якого почуття гідності, вона цілком задоволена, благополучно живе як всі, відчуваючи себе посередністю. Тому людиною маси може бути й аристократ, і фабрикант, і чиновник, і самозадоволений цеховий вчений-спеціаліст. Бо людиною маси її робить не соціальна належність до певного суспільного класу - нижчого чи вищого, не місце в існуючій ієрархії, а глибока психологічна посередність, що народжена звичкою до комфорту, втратою позитивної моральної орієнтації. Завдяки цьому вона задоволена існуючим станом справ, власною посередністю і не бажає бути (а тим більше стати!) іншою.

В даний час відбувається становлення планетарної (або глобальної) цивілізації, окреслюються її контури, тобто, розвиток людської культури вступає у новий, переломний період. На контурі планетарної цивілізації, що формується, постає нова культура - глобалтех: "Для останнього за часом виникнення з основних видів культур - глобалтеха - кращою ареною для вираження його мемів (еквівалент генів у застосуванні до "видів культур" - В. П.), тем, сцени якої домінують не міста (як у західноєвропейського виду), не імперське утворення, де домінує велика бюрократія (як у східноєвропейського), не ареал якоїсь релігії, що живе під контролем мулл (у виду афразійської золи), і не якийсь інший територіально цілісний ареал. Швидше середовище існування глобалтеху - це ринок, на якому домінують форуми, що розвинули тенета зв'язків у часі та просторі і очолювані свого роду кшатріями, які вирішують долі економіки, форуми - планетарні корпорації. Останні пов'язані в єдине ціле "через міжнародні організації та професійні асоціації" (П. Рікс-Марлоу). Виникає соціальний суперорганізм, здатний у певному ступені визначати свою долю і такий, що несе в собі різноманітність культур різних народів.

Дана планетарна цивілізація усвідомлює своє безпосереднє оточення - Сонячну систему - й почне експансію в Галактику. Вона буде являти собою психоцивілізацію, адже людство, здійснивши науково-технічну та соціальну революцію, стоїть на порозі психологічної революції; певні її елементи вже виявляються у розвиткові американської культури. Безумовно, на контури планетарної цивілізації, що отримала можливість "моделювати" альтернативні варіанти власного розвитку, накладуть відбиток комп'ютеризація, екологізація, космізація, генна інженерія та застосування психотропних речовин, що діють на психіку людини.

У зв'язку з необхідністю регулювати розвиток планетарної цивілізації, вини­кає питання: хто буде домінувати у світі, тобто, кому належатиме майбутнє? На світове панування нині претендує іслам (вище вже йшла мова про блискучу експлуатацію ісламу в середні віки). "Іслам виступає в ХХІ століття,- відзначає Н. Жданов, - як один з напрямків людської цивілізації, як система світогляду й політичної практики, матеріальної та духовної культури. Іслам - це й мільйони віруючих, партій, рухів і міжнародна організація". Нині постає в теоретичному та політично-практичному плані проблема ісламського панування в світі. Не випадково Захід трепече перед загравою, що здіймається над мусульманським Сходом.

Сутність та історія культури українського народу поки що недостатньо вивчені. Залишається неопрацьованою низка теоретичних проблем: архетипи нашої культури, вплив на неї історичних, расових, соціо- та геопсихічних, геопо-літичних та інших чинників, західних, східних, південних, північних факторів. Відкритим питанням залишається й іс¬торична зміна типів української національної культури.

Протягом століть український етнос розвивався у несприятливих умовах. Імперські та тоталітарні режими економічно, соціальне, морально-психологічно сприяли поши¬ренню комплексу культурної неповноцінності української нації або безпосередньо руйнували її культурні структури. Проте наша культура засвідчила свою міцність. Творчі си¬ли народу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками обна-дійливих процесів.

Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвиток української культури, а саме:

1) поглиблення національного самопізнання та самоусві¬домлення; 2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчо¬сті; 3) врахування світового культурного досвіду, усвідом¬лення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цін¬ностей та усвідомлення Землі як спільного дому усього людства; 4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної менталь¬ності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загально¬людське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрі-.лості культури.

Зараз поки що важко передбачити конкретні форми, яких набуде культура в умовах національно-державного відродження. Але провідною тенденцією, мабуть, буде роз¬кріпачення творчості, збагачення мистецького арсеналу, •посилення новаторських тенденцій і водночас звертання до джерел національної традиції як до школи художнього мислення.

Особливої уваги заслуговує українізація різних форм масової культури, сучасної індустрії розваг, а також тих новітніх видів та жанрів культури, які з різних причин не дістали розвитку в Україні або втратили національну ви¬значеність. Наприклад, телевізійні жанри, оперета, різні форми відеокультури тощо.

Однією з актуальних проблем є державна підтримка та захист національної культури. До речі, таку функцію вико¬нують зараз держави, які репрезентують потужні культури. Зокрема, йдеться про Францію, Німеччину, інші європейські країни, які змушені захищатись від засилля масової аме-риканізованої культури. Продумана система державного протекціонізму стосовно української національної куль¬тури, яка б не порушувала інтереси інших національних осередків України і не суперечила загальнолюдським прин¬ципам, державна підтримка культур національних мен¬шин * — ось один з необхідних напрямів національно-ду¬ховного відродження народів нашої держави.

Вдруге у XX ст. Україна одержала самостійність, державну суверенність, а отже, і шанс на духовне відродження. Культура повинна випереджувати суспільні процеси, адже особливий дар творчої особистості, митця — у відповідальний час історії бути Месією, Пророком свого народу, його дороговказом.