1.1. Біографія п. Є. Шелеста

Народився в сім'ї селянина-бідняка, повного Георгіївського кавалера війни з турками Юхима Дмитровича.

Закінчив земську чотирирічну школу (1913-1917). Наймитував, працював листоношею, з 1922 року робітником на залізниці. Повністю облисів після перенесеної малярії. У жовтні 1923 року вступив до комсомолу. З 1926 року на комсомольській роботі. В 1927-28 роках навчався в Ізюмській окружний однорічною совпартійной школі. У 1928 році секретар Борівського районного комітету комсомолу Харківського округу. У 1929 році місяць на навчанні у Владикавказької гірничо-кулеметної школі, після направлений до Харкова на навчання в трирічну партійну школу імені Артема. З 1930 року на навчанні спочатку на робочому, потім на металургійному факультетах Харківського інституту народного господарства (в тому ж році Харківський інженерно-економічний інститут), не закінчив. У 1932 році без відриву від навчання працював редактором радіогазети «Комсомолець України».

У той час - 1932-1934 роки - на Україну був страшний голод. На селі вимирали від голоду родинами, навіть цілими селами. У багатьох випадках було навіть людожерство ... Це було просто злочин нашого уряду, але це сором'язливо замовчується ...

- П. Є. Шелест

У 1932-1935 роках працював на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча і одночасно навчався на вечірньому відділенні факультету по гарячій обробці металів Маріупольського металургійного інституту (інженер-механік). У 1935-1936 роках працював у Харкові в Главморсудснабе.

У 1936-1937 роках служба в рядах Червоної Армії курсантом 30-го окремого навчального танкового батальйону в Дніпропетровську, по терміну випуску атестований старшим лейтенантом.

У 1937-1940 роках працював на Харківському заводі «Серп і молот», з 1939 року головним інженером. У 1940 році головний технолог харківського заводу № 75.

З 1940 року на партійній роботі: секретар Харківського міськкому партії з оборонної промисловості в 1940-41 роках. З грудня 1941 року завідувач відділом оборонної промисловості Челябінського обкому партії. У 1942-43 роках інструктор Відділу оборонної промисловості Управління кадрів ЦК ВКП (б). З серпня 1943 року парторг ЦК ВКП (б) Саратовського заводу № 306. З серпня 1945 року заступник з авіаційної промисловості секретаря Саратовського обкому партії. З серпня 1946 парторг ЦК ВКП (б) Саратовського заводу № 292. Деякий час заочно навчався у Вищій партійній школі при ЦК ВКП (б).

У 1948-1950 роках директор Ленінградського авіаційного заводу № 272.

У 1950-1954 роках директор Київського заводу № 473. У 1953 році одночасно деякий час перший заступник голови Київської міськради.

У 1954 році другий секретар Київського міськкому Компартії України. У 1954-1957 роках другий секретар Київського обкому КП України. Після XX з'їзду КПРС в квітні-грудні очолював Комісію Верховної Ради СРСР з реабілітації незаконно репресованих громадян на території Київської та Вінницької областей.

З лютого 1957 по 1962 рік перший секретар Київського обкому партії. У серпні 1962 року був обраний секретарем ЦК КПУ з промисловості (висунутий Н. С. Хрущовим і Н. В. Подгорним), а в грудні 1962 р. - Головою Бюро ЦК КПУ з промисловості та будівництва.

2 липня 1963 по прямому пропозицією Н. С. Хрущова був обраний першим секретарем ЦК КПУ. Під впливом М. В. Підгорного і Л. І. Брежнєва активно брав участь у зміщенні Н. С. Хрущова, на розширеному Президії ЦК КПРС в 1964 році першим виступив з критикою Н. С. Хрущова.

Як згадував син П. Є. Шелеста Віталій [1]: «Його згодом мучило те, що він виступив проти Хрущова, якого вважав людиною талановитою і відданим справі. У 1977 році, коли вже пішов у відставку і Микола Підгорний, вони зустрілися з батьком."Помилилися ми, Петро", - говорив Подгорний, на що батько розводив руками, мовляв, "це ж ти мені порадив". Перед смертю, в останні тижні життя, він часто згадував про це. Я був біля нього в лікарні в останні дні і він, уже будучи в бреду, повторював: "Не чіпайте Микиту Сергійовича" ».

Брав активну участь в організації введення військ до Чехословаччини в 1968 році.Проводив лінію на заміну чехословацького керівництва більш лояльною до Москви групою керівників.

19 травня 1972 був знятий з посади першого секретаря ЦК КПУ «в зв'язку з переходом на посаду заступника голови Ради міністрів СРСР».

Найбільш вагомими прикладами внеску в культуру Української РСР при безпосередній участі П. Ю. Шелеста є: Історико-культурний заповідник на Хортиці, Музею народної архітектури та побуту України в Пирогово, багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР», палац культури «Україна».

П. Є. Шелест особисто захищав Миколи Вінграновського і Івана Драча від звинувачень у націоналізмі, роздавав квартири із спеціального резерву Київського виконкому своїм коханкам [2]. Виступав з критикою Е. А. Євтушенко в єврейському націоналізмі.

У квітні 1973 року написав заяву про звільнення з роботи у зв'язку з відходом на пенсію, був виведений з Політбюро і ЦК. З травня 1973 р. Персональна пенсіонер союзного значення.

В 1974-1984 рр.. працював начальником дослідно-виробничого конструкторського бюро на авіаційному заводі в Підмосков'ї.

Останні роки прожив на Пресні, незадовго до серпня 1991 року був обраний членом партійної комісії Краснопресненського РК КПСС.

Перша дружина Любов Банна (померла в 1942 році від раку), друга дружина (з 1942 року) Іраїда Павлівна Мозгова, сини старший Борис (1933 р. н.) І молодший Віталій (1940 р. н.). П. Є. Шелест не є прадідусем (або яким або близьким родичем) відомої російської телеведучої Ольги Шелест, всупереч поширюваним їй чутками (джерело: В.П. Шелест).