Лекція № 8 (2 години)

Наукове вивчення літературно-художнього твору План

1. Принципи і способи наукового вивчення літературно-художнього твору.

2. Напрями, шляхи, види аналізу літературно-художнього твору.

3. Поняття комплексного аналізу.

4. Системний підхід у літературознавстві.

Література

1. Барабаш Ю. Алгебра и гармония. О методологии литературного анализа. – М.,1972.

2. Блауберг И., Юдин Э. Становление и сущность системного подхода. – М.,1973.

3. Гиршман М., Громяк Р. Целостный анализ художественного произведения. – Донецк, 1970.

4. Гиршман М. Целостность литературного произведения // Проблемы художественной формы соцреализма: В 2т. – М., 1971. – Т.2.

5. Лотман Ю. Структура художественного текста. – М., 1970.

1. Принципи і способи наукового вивчення літературно-художнього твору

Якщо мета естетичного сприймання – духовно-душевне піднесення, насолодження спогляданням прекрасного, то наукове вивчення літературно-художнього твору навчає нас бачити прекрасне, розрізняти його категорії, добачати “формулу краси”, належно переживати рецепцію.

Наукове вивчення літератуно-художнього твору – це неупереджений і доскіпливий розгляд усієї сукупності текстових фактів твору через вивчення його форми в багатоплановості компонентів і нюансів.

Принципи наукового вивчення літературно-художнього твору:

1. опис – констатація особливостей твору на формальному рівні: мовленнєвих одиниць, зображених предметів і дій, композиційних скріплень, фіксування даних, одержаних шляхом спостереження над літературно-художнім твором;

2. аналіз – умовне розчленування цілісного літературно-художнього твору на компоненти, елементи з метою осягнення через їх сутність та взаємозв’язки сутності та своєрідності цього твору;

3. інтерпретація – тлумачення змістового, смислового боку літературно-художнього твору на різних його структурних рівнях через співвідношення з цілісністю вищого порядку (текстом і контекстом;творчістю письменника, літературної школи, напряму, періоду).

Способи наукового вивчення літературно-художнього твору:

1. іманентний (внутрішньотекстовий: вивчається будь-який елемент літературно-художнього твору – фрагмент, сцена, мотив, персонаж, алегорія, тропи, окремі речення, слова – в контескті твору як художньо-естетичної цілісності);

2. контекстуальний (досліджується літературно-художній твір у зв’язку з текстовими і нетекстовими (контекстними) факторами (близькими – історія написання твору, біографія автора, його особистісні якості, оточення; віддаленими – явища соціально-культурного життя сучасності, рецепція історії, літературні традиції, позиція автора, світоглядні особливості митця, архетипи).

Літературознавство суміжно використовує різні принципи та способи вивчення літературно-художнього твору як єдину засаду його повноцінного осягнення. Літературознавство як наука зароджувалося на базі описувань літературно-художнього твору (Ориген, Фотій), у новий період у літературознавчих студіях запанував аналітичний підхід – вивчалася співвіднесеність, систематизація, класифікація елементів твору як системи, мотиву, прийому, їх функцій (художньої, конструктивної, змістової). Інтерпретація особливо поширилася в новітній період, вона розглядає (осягає) смислову цілісність літературно-художнього твору в контексті певної дискурсивної практики (школи; методології).

Правила наукового вивчення літературно-художнього твору:

• літературно-художній твір не вичерпується якимсь одним потрактуванням;

• інтерпретація не є догмою, це істина відносна;

• єдиноправильного прочитання не існує;

• кількість прочитань безмежна;

• прочитання повинно бути коректним, аргументованим, чітким, обсерваційно масштабним, таким, що відкидає банальність, вільне фантазування за текстом – без опори на його суб’єктність;

• комплексність іманентного й контекстуального підходів.