Маленький принц

Антуан Екзюпері

І

На своєму віку я зустрічав чимало поважних людей. Жив довго між дорослих. Бачив їх зовсім близько. I від того моя думка про них не стала кращою.

Коли мені траплявся дорослий, людина нібито кмітлива, я цікавився його думкою про свій малюнок №1, який я беріг. Хотілося знати, чи він справді може зрозуміти. Але дорослий незмінно відповідав мені: «Це — капелюх». Тоді я вже не розмовляв з ним ні про полозів, ні про тропічні ліси, ні про зорі. Я пристосовувався до його свідомості. Заводив з ним мову про гольф та бридж, про політику й краватки. I дорослий так тішився: познайомитися з такою розважливою людиною...

ІV

...Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не запитають: «А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?». Натомість запитують: «Скільки йому років? Скільки в нього братів? Яка його вага? Скільки його батько заробляє?». I потім вважають, що вже знають людину.

Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, на вікнах герань, а на даху голубів», вони не можуть уявити його собі. Їм треба сказати так: «Я бачив будинок на сто тисяч франків». Тоді вони вигукують: «Яка розкіш!».

Отож, коли їм скажеш: «Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а якщо тобі хочеться баранця, то ти існуєш», коли їм скажеш так, вони лише знизять плечима й назвуть тебе дитиною. Але якщо скажеш їм: «Планета, з якої він прилетів, астероїд В-612», це їх переконає, і вони дадуть спокій, не в'язнутимуть із розпитами. Отакі ті дорослі! Не треба на них сердитися. Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі...

Запитання для обговорення: Знайдіть місце, де Маленький принц розмірковує про дорослих. Що він про них думає. Чому? Як ви самі думаєте? Як зробити так, щоб дорослі та діти розуміли одне одного? Як, на думку Маленького принца, мають ставитися діти до дорослих?

Граємо – краще розуміємо

Комунікативна гра „Привітайся з дорослим”

Діти діляться на дві (або три) команди й по черзі виголошують різні варіанти привітання з дорослими. Перемагає команда, яка привіталася останньою.

Усі відповіді записуються на дошці.

Мовленнєва вправа «Звернення до власного досвіду»

Дітям пропонують розповісти про власний досвід непорозумінь, що виникали у взаєминах з батьками і про те, як ці непорозуміння залагоджувалися. Доречно акцентувати увагу на соціально прийнятих способах усунення непорозумінь.

Діємо самі

Робота в парах „Розумію — не розумію”

• З ’ясовуємо, чи розуміють діти дорослих. Робота ведеться на матеріалі прочитаної казки (з висловами, записаними на дошці). Діти пишуть на аркуші паперу з одного боку, що вони розуміють у поведінці дорослих, з другого – що не розуміють. Педагог пропонує дітям обговорити з батьками те, що вони не розуміють.

Тема 6. „брати чи віддавати”

Ключові ідеї. Головна мета – дати дітям зрозуміти, що віддавати приємніше, ніж брати. Проте немає нічого поганого у бажанні мати своє, власне. Водночас немає нічого ціннішого за дар віддавати без жалю. Отже, як завжди, істина десь посередині. Людина, яка все тільки бере собі, є егоїстом. У темі піднімається також проблема самопожертви, самовідданості.

Важливі запитання:

- Що приємніше – брати чи віддавати?

- Придумайте, чи є щось в світі таке, що чим більше його віддаєш, тим більше у тебе стає (любов, радість, усмішка тощо).

- Що ви відчуваєте, коли віддаєте?

- Заради чого ви могли б віддати найдорожчу для вас річ?

- Чи є щось таке, що не можна віддавати?

Знадобляться: серця, вирізані з картону, намальовані моделі:

Тексти

Частинка сонця (уривок)

М. Мейстер

Білочка зачерпнула лапкою червонуватого снігу й стала розглядати його в променях світила.

– От вона яка, частинка сонця! – усміхнулася вона. – Зовсім, як звичайний сніг, але хіба це сніг?! Хіба буває червоний сніг? Ні, це частинка сонця. Я маю скоріше принести її Їжачкові!

Притискаючи до себе лапку зі снігом, Білочка знову звела погляд на дерево й тільки тепер помітила, що це горобина. Ґрона ягід висіли, немов маленькі сонечка.

«Може, узяти гілочку для Їжачка? – замислилася Білочка. Вона відірвала невелике ґроно другою лапкою й нерішуче подивилася на свої трофеї: ліворуч, праворуч… В одній лапці частинка сонця, в другій – ґроно горобини. – Ні, я на двох лапках до будинку не доберуся! – засмутилася Білочка. – На трьох ще можна, а от на двох… Треба щось одне брати. Що ж? Звичайно, частинку сонечка! Їжачок, я знаю, любить різну їжу, але хіба їжа зрівняється з моїм подарунком?! Тим більше, що він усе одно горобину не їсть, тому що ніколи її не запасає, я знаю. Він би мене попросив її зібрати, якби запасав...» – Білочка впевнено кинула ґроно горобини вниз і на трьох лапах, тримаючи у четвертій шматочок сонячного снігу, побігла додому.

Нарешті, Білочка дісталася до рідної сосни. Заскочила в дупло і, не переводячи подиху, застукала по сухій стінці. Гучні удари понеслися вниз, до коренів. Подавши сигнал Їжачкові, Білочка вискочила назад на гілку поряд з дуплом і глянула на частинку сонця...

У лапці лежав білий сніг…

– Як же так?.. – не зрозуміла Білочка і почала розглядати подарунок з усіх боків. – На вигляд, звичайнісінький сніг, якого повно навколо… Але хіба так може бути?..

Раптом Їжачок почув стукіт.

Він заспішив до виходу.

– Привіт! – сказала вона, коли з будиночка визирнула гостроноса мордочка. – У мене для тебе подарунок…

–Здорово! – зрадів Їжачок. – А який?

– От, це частинка сонця! – сказала Білочка і простягнула подарунок.

Їжачок здивовано став розглядати сніг.

«Я тобі таких подарунків цілий ліс можу подарувати, – подумав він і навіть хотів сказати що-небудь уїдливе вголос, але промовчав. – Дивна вона все-таки…».

А Білочка тим часом торохтіла:

– Це справжній шматочок сонця. Я за ним весь день ходила. Далеко! До краю лісу дісталася, щоб сонечко піймати і тобі принести... Я навіть спочатку хотіла все сонечко тобі подарувати, але потім подумала, що це не практично, адже воно велике й у твій будиночок не влізе. А ти ж не любиш, коли не практично...

– Спасибі, – як міг щиро пробурчав Їжачок, коли Білочка закінчила. – Дуже гарний подарунок… Я піду, а то вже трохи змерз...

Він зачинив за собою двері і побрів до комори, сподіваючись, що розмова на свіжому повітрі викликала апетит.

Раптом, напевно, від тепла двох лапок, – спочатку тієї, що несла, а потім тієї, що прийняла, – грудочка снігу розсипалася і викотилася маленька горобинова ягідка!…

У Їжачка перехопило подих. Він щодуху кинувся до виходу. Вискочив з будиночка і закричав:

– Білочко! Білочко! Я зрозумів! Так здорово! Звідки ти довідалася?!

Білочка тим часом уже забралася на гілку, але ще не сховалася в дуплі.

Вона подивилася на щасливого Їжачка і раптом застрибала з радості.

– Ти зрозумів, так?! Ура! Я так боялася, що ти не зрозумієш і подумаєш, начебто це звичайнісінький білий сніг!

Їжачок щасливо засміявся:

– Ні, я ж не зовсім дурний! Як здорово ти придумала! Спасибі тобі, Білочко... – Тепер Їжачкові не треба було грати щирість. Він просто усміхався. Вони довго розмовляли, поки Їжачок зовсім не змерз. Але навіть тоді йому не хотілося йти. А потім зовсім стемніло і довелося попрощатися...

Білочка була щаслива. «Як добре, що в мене є Їжачок, для якого можна шукати частинку сонця! А то б я з нудьги вмерла! – думала вона. – І так добре, що він усе зрозумів, хоч і не відразу…».

А Їжачок швиденько дібрався до комори і з'їв горобинову ягоду.

– Ну й гидота! – задоволено сказав він, а потім раптом з таким апетитом накинувся на гриби, ягоди і горіхи, начебто не їв цілий місяць!

Він провів у коморах не менше години, а потім, ледь тримаючись на ногах, похитуючись, побрів до спальні.

Їжачок зарився в м'який очеретяний пух і майже відразу заснув, устигнувши лише подумати: «Як добре, що в мене є Білочка...». І на його сонній мордочці застигла щаслива посмішка...

Запитання для обговорення: Що було найкращим подарунком, на думку Білочки? Чи був такий подарунок потрібен Їжачкові? Який подарунок він хотів? А Білочка здогадувалася, що він не оцінить подарунок? Як почуваля Білочка, коли поспішала з подарунком до Їжачка? А Їжачок, коли отримав подарунок? Коли Їжачок відчув себе щасливим? Хто, на вашу думку, отримав більше задоволення: Білочка чи Їжачок? Чому? Що приємніше: віддавати чи брати? Коли те, що віддаєш, є цінним? Коли те, що береш, цінне?

Граємо - краще розуміємо

Комунікативна гра „Дарую тобі”

Учні, стоячи в колі, кажуть один одному „Дарую тобі...”. Називаючи свій дар, треба враховувати, що справді потрібно людині, якій ти даруєш; а також те, чи є це в тебе самого.

Вправа „Учимося віддавати”

Діти обирають по два серця, вирізані з картону. На одному вони мають написати, що їм віддають батьки, на другому, що вони – батькам. Потім серця розміщуються на ватмані. Обговорення.

Педагогічна провокація

Дітям пропонується виконати будь-яке спільне завдання (індивідуальна звітність), виконання якого ускладнюється тим, що кількість матеріалу й обладнання обмежена – на всіх не вистачає. Треба поступитися чимось для товаришів, щоб ніхто не залишився без матеріалів.

Бестінг «Золотий стілець»

Діти стоять у колі. Педагог пропонує обрати трьох дітей, які за певні досягнення, добрі справи тощо заслужили право сісти на золотий стілець (спеціальним чином оздоблений стілець). Той, хто сідає на такий стілець, отримує від кожного в колі приємні слова. Слід підкреслити, що слова мають бути щирими.

Діємо самі

Моделювання „Я — мені”

Учні пишуть у два стовпчика те, що вони віддають, і те, що вони отримують. Потім порівнюють результати та обирають модель для себе: два рівних чи нерівних кола, пишуть на них – „Я”, та „Мені”.

Учитель пропонує поміркувати разом, чи правильна вийшла модель. Можливо, час уже щось змінювати. Треба подумати й написати, що саме.