2.3.Демократичний рух.
Природно, що у країнах з тоталітарним чи авторитарним устроєм демократичні сили змушені діяти у вкрай складних умовах. У подібній ситуації перебували й демократично орієнтовані люди в міжвоєнній Японії. Коли офіційна пропаганда з усіх сил намагалася прищепити нації войовничий дух, коли слова «самурай» і «патріот» вживалися як синоніми, потрібно було мати велику громадянську мужність, щоб протистояти цьому. Особливість Японії, як, власне, й Німеччини та Італії, полягала в тому, що тут до демократичного табору належали всі, хто виступав проти диктатури мілітаристів усередині країни й проти агресивної зовнішньої політики на міжнародній арені. Відтак демократичний табір складали досить ідеологічно різнобарвні сили: інтелектуали, які віддавали собі звіт у неминучих згубних наслідках для народу політики режиму військових, комуністи, які розцінювали порядки в Японії як «імперіалізм», пацифісти, які були проти будь-якої війни як протиприродного явища, окремі чиновники та військові. Щоправда, останніх було напрочуд мало.
Демократичний рух у Японії потерпав від того, що його учасники були розрізненими й не мали загальнонаціональних центрів. Зокрема, на відміну від Великої Британії з її Британським конгресом тред-юніонів, у Японії не було єдиного профспілкового центру, який би скеровував боротьбу найманих працівників за їхні соціальні права. Це, наприклад, чітко виявилося під час страйку токійських залізничників на початку 20-х рр., який так і не переріс у загальнонаціональний.
Ліві організації й групи, як, наприклад, «Танемаку хіто» («Сіяч») на чолі з Омі Комакі чи створена в липні 1922 р. Комуністична партія Японії (КПЯ), через свою малочисельність та захоплення теорією на шкоду конкретним діям не справляли вирішального впливу на політику японського уряду та громадську думку. КПЯ, що утворилася внаслідок розколу в анархо-синдикалістському русі з активістів профспілок, насамперед соціалістів і радикалів, була не стільки серйозною політичною силою, скільки зібранням інтелектуалів, що сповідували комуністичну ідеологію. Навіть її лідери, як-то Хітоші Ямакава, більше опікувалися словесною підтримкою комунізму в СРСР, ніж розраховували на його поширення в Японії.
Упродовж 20-30-х рр. партійні активісти КПЯ неодноразово переслідувались владою; не додавала партії авторитету й безперервна боротьба між різними фракціями в ній. У тактиці КПЯ переважали маніфестації і мітинги, її політична лінія досить часто змінювалася чи то відповідно до вказівок Комінтерну, чи то залежно від того, яка фракція брала гору в партійних дискусіях. Починаючи з 1933 р. в результаті поліцейських акцій більшість керівників партії були або заарештовані, або емігрували.
Ті в Японії, хто передбачав загрозливі для нації наслідки мілітаризації країни, намагалися протидіяти скочуванню її до війни. Так, у листопаді 1930 р. противники мілітаризації поширили серед японських військових воєнних моряків у Шанхайському порту антивоєнні листівки. Того ж року постало «Товариство противників японо-китайської війни».
У цілому ж демократичний рух перебував у надзвичайно складних умовах, оскільки урядові кола намагалися в зародку придушувати будь-яку діяльність, що йшла врозріз із їхньою політикою. Так, наприклад, сталося зі святкуванням 1 травня 1935 р. Міжнародного дня солідарності трудящих, яке відразу ж було заборонене.
Висновок:
Закріплення нових знань.
Визначте умови політичних перетворень в країнах до Першої світової війни?
Основні принципи партії Гоміндан?
Яким чином було встановлено тоталітарний режим в Японії?
За що боролися КПК?
Підсумки уроку:
Домашнє завдання:
Додаток №1
Політична ситуація до Першої світової війни.
Китай |
Японія |
Загальнонаціональним лідером борців за модернізацію Китаю був Сунь Ятсен (1866-1925). 1905р. у Токіо відбулося об’єднання «Товариства китайського відродження» та революційних організацій в єдиний «Китайський революційний об’єднаний союз», очолюваний Сунь Ятсеном. Його програма – «народні принципи»:
Після революції Сунь Ятсен і його прибічники продовжили боротьбу. → 25.08.1912р. організували національну партію Гоміндан., а у квітні 1913р. вони отримали у новому парламенті, який почав роботу, значну к-ть місць – опозиція до Юань Шикая. Опозиціонери закликали до другої революції, але народ не підтримав. Гоміндан було оголошено поза законом, тому вона перейшла до підпільної д-ті. |
Діяла Конституція 1889р. – конституційна монархія. Ім.-р (мікадо) – особа священна та недоторкана, необмежені повноваження голови держави та верховного головнокомандуючого. Парламент: палата перів (300 осіб, призначалися ім.-ром на 7 років), і палата депутатів (396 осіб, що обиралися на 4 роки). Право голосу мало 1,2% населення по майновому та віковому цензу. Виконавча влада – Рада міністрів, яка відповідала лише перед ім.-м. З’явилися нові політичні партії: «Товариство політичних друзів» (Сейюкай) – урядові кола; «Товариство однодумців» (Досіка) – інші проурядові кола. 1901р. – Японська соціал-демократична партія – соціалістичні ідеї (одразу заборонена). Наростання мілітаризму – хар-на особливість. (ч\з особливе становище військових в політичні структурі) + вагома роль держави в економіці. Активна експансія на сусідні території. На поч. ХХст вони сформували доктрину паназіатизму (Азія для азіатів). – азіати повинні об’єднатися навколо Японії, щоб дати відсіч Заходу. Якщо азіати цього не розуміють – то Японія встановить владу силою. Після російсько-японської війни 1904-1905р.р. Японія отримала під контроль Корею, 1910р. останню було анексовано; одночасно почали проникати до Китаю, особливо в час Сіньхайської революції, хоча тут Яп інтереси суперечили ВБ та США, але останні рахувалися, бо Яп стрімко розвивалася→ угоди США-ЯП та ВБ-Яп, ліквідували всі непридатні для Яп митні обмеження.
|
Додаток №2
Китай після Першої світової війни.
Подія |
Характеристика |
«Рух 4 травня» 04.05.1919р. |
У результаті передачі о-ва Шаньдун Японії, згідно рішення Паризької конференції, почалися демонстрації студентів Шаньдуня та звільнення прояпонсько налаштованих чиновників. Демонстрація була придушена силою, лідерів було заарештовано, звільнено чиновників із посад, але Версальський договір не підписали. |
1919-1925р.р. |
Партія Гоміндан, яка мала триєдиний принцип мети, Національно революційна армія (НРА) мала на меті допомогти партії прийти до влади. Сунь Ятсена, лідера Гоміндан, підтримувало СРСР. 1924р. – було прийнято рішення співпраці Гоміндан і КПК. 1925р. – помер Сунь Ятсен. |
1925-1927р.р. |
1925р. почалась національна революція, що мала на меті:
Проголошено республіку та гомінданівський уряд на чолі з Ван Цзінвеєм в Гуанчжоу → почалась боротьба за об’єднання Китаю. Влада перейшла в державі до рук гомінданівського уряду на чолі з Чан Кайші (1926р.), він же і очолював НРА. → 1927р. – розкол у національно-революційному таборі. Уряд Чан Кайші очолив уряд, який був визнаний всіма політичними силами Китаю, окрім КПК /→ протистояння Гомінданута КПК призвело до Громадянської війни. /→ Гоміндан проголосив про завершення воєнного етапу та початок реформ. |
Протиборство КПК та Гоміндану |
Від 1927р. КПК у боротьби користувалася тактикою партизанської війни. КПК відмовила Гоміндану у пропозиції об’єднання в боротьби проти японської інтервенції. 1930-1934р.р. – КПК програло протистояння гоміндану. 1935р. – КПК було очолено Мао Цзедуном, який виробив основні ідеї партії:
|
Зовнішня та внутрішня політика |
Правління гоміндану встановлювало авторитарний режим; Аграрна, промислова, фінансова, трудова та соціальна реформи; Прагнення до тісних зв’язків із США та ВБ; Загострення протиріч із Японією → широкомасштабна війна 07.07.1937р. СРСР не погодилось допомогти гоміндан, продовжили надавати допомогу КПК. |
Додаток №3
Мілітаризація країни.
Проведення модернізації у формі мілітаризації;
Курс на світове панування (Меморандум Танака 1927р. – світове панування шляхом здійснення воєнної агресії, напад на Китай, захоплення Індії, Малої Азії, Близького Сходу, необхідність вступити у війну з Росією, США через інтереси в Китаї);
Посилення військової могутності (збільшення кількості та покращення якості зброї, ідеологічна обробка військовослужбовців);
Активізація шовіністичної пропаганди;
Невдалі спроби встановлення військової диктатури.
Особливості авторитарно-монархічного режиму:
Перетворення на диктатуру військово-бюрократичних груп і корпорацій;
Зміни в політичній структурі – установлення жорсткого політичного контролю військово-державної бюрократії над суспільством, розпуск усіх політичних партій, створення реакційно-шовіністичної пропаганди;
Установлення військово-державного контролю над економікою.