1.3 Форми проведення дискусії. Культура мовлення під час дискусії

Дискусія – це метод виявлення і доведення істини, обговорення будь-якого спірного питання.

Ділова дискусія – це обмін думками стосовно якогось питання з дотримання більш-менш визначених правил, процедур. Майже кожне підприємство або фірма обговорюють ділові питання на засіданнях груп або комісій. Чимало ділових зборів і нарад також проводяться у формі дискусії. Під час масової дискусії всі учасники, за винятком голови , знаходяться в рівному положенні. Спеціально доповідачі не призначаються, а всі присутні виступають не тільки у ролі слухачів. Спеціальне питання обговорюється у визначеному порядку, як правило, у відповідності із суворим регламентом і під головуванням посадової особи.

Групова дискусія характеризується тим, що спеціально підготовлена група обговорює питання – дискутує перед аудиторією. Метою такої дискусії є презентація можливих розв^,язань проблем , обговорень протилежних точок зору щодо спірних питань, поширення нової інформації. Як правило , дискусії такого роду не схиляють аудиторію тільки до визначених дій і не вирішують суперечки. У груповій дискусії можуть брати участь від трьох до десяти опонентів, за винятком голови дискусії. Основний комунікативний засіб – діалог, який одночасно ведуть тільки двоє учасників. Число учасників групової дискусії може збільшуватися або зменшуватися в залежності від запасу часу, складності і актуальності проблеми, наявності компетентних фахівців, які братимуть участь в обговоренні.

Запрошені для дискусії фахівці сидять півколом, обличчям до аудиторії, а головуючий у центрі. Така організація просторового середовища дозволяє кожному учасникові групової дискусії якнайкраще бачити і чути інших.

Дуже важливо, щоб учасники дискусії добре підготувалися, мали при собі статистичні дані, необхідні матеріали. Велике значення має також їхня манера мовлення , культура спілкування , а також стиль її демонстрації: невимушено, жваво, з точним формулюванням питання і лаконічною відповіддю або коротким зауваженням. Голова дискусії регулює її хід, усі процедури, оголошує тему і доповідачів, виступає із заключним словом.

Ділова суперечка як вид комунікації широко застосовується під час обговорення розбіжностей у ситуації, коли немає єдиної думки щодо обговорюваного питання. У літературі з комунікації немає єдиного розуміння терміна суперечка, однак більшість фахівців кваліфікують її як процедура. Суперечка – це вид комунікації, у якій один доводить, що якась думка правильна, а інший – що вона помилкова. Іноді наголошується, що особливістю суперечки є не доказ істинності власної тези, а словесне змагання, при якому кожний відстоює свій погляд щодо певного спірного питання.

Важливе місце для ведення дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань, вміння висловлювати лаконічно свою думку, трактування своїх висловлювань і позицій.

Також слід приділити час виступам сторін, які ведуть дискусію. Не можна , щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не припустимо, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв^,язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусії використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до питань, які розглядаються.

Правила ведення дискусії:

– поступіться опонентові всім, чим можна поступитися;

– ніколи не давайте опонентові зрозуміти , що ви не маєте намір переконати його і впевнені, що цього досягнете;

– не стверджуйте того, чого не можете довести;

– навчіться слухати критику, віддавайте належне своєму опонентові, коли він має рацію;

– виграючи й програючи, уникайте часте вживання “я”.