47. Наш край у роки Великої Вітчизняної війни.

Згідно з довоєнними планами радянського Головнокомандування Вінниччина входила в смугу дій Південно-Західного фронту. Державний кордон, довжина якого в межах округу(фронту) досягла 940 км, прикривався силами 5, 6, 12 і 26 армій, якими командували відповідно генерал-майор М.І. Потапов, генерал-лейтенант І.М. Музиченко, генерал-майор П.Г. Понєдєлін і генерал-лейтенант Ф.Я. Костенко.

Тимчасова окупація Вінниччини фашистськими загарбниками продовжувалась 2 роки і 8 місяців, протягом яких на території області діяв жорстокий фашистський режим. Територію області було розділено на 2 частини: північна увійшла до німецької зони окупації, а південна - до румунської, так званої Трансністрії. За цей час в таборах і гестапівських застінках розстріляно і закатовано більше 165 тисяч мирних жителів і військовополонених, більше 74 тисяч хлопців і дівчат вивезено до Німеччини.

За роки Великої Вітчизняної війни на Вінниччині діяло 6 партизанських з'єднань, 10 загонів, 17 окремих партизанських груп загальною чисельністю 19 тисяч чоловік. Вони знищили 24 тисячі окупантів, пустили під укіс 265 ешелонів ворога, знищили велику кількість ворожої техніки. До уваги відвідувачів - особисті речі командирів партизанських загонів А.Г.Кондратюка, М.І.Владимирова. Неабияку зацікавленість викликає зброя періоду Великої Вітчизняної війни (гвинтівка Мосіна, пістолет-кулемет Судаєва, протитанкова рушниця тощо), інтер'єр партизанської землянки, саморобна партизанська зброя, листівки періоду окупації.

Визволення Вінницької області вели війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ф.Ватутіна в ході Житомирсько-Бердичевської наступальної операції. Безпосередньо Вінницю звільняла 38 армія під командуванням генерал-полковника К.С. Москаленка, плащ і документи якого представлені в експозиції. До уваги відвідувачів - особисті речі почесного громадянина міста Вінниця, генерал-майора П.Г. Арабея - командира 241-ї стрілецької дивізії, яка в складі 38-ї армії брала участь у звільненні Вінниці від фашистських загарбників. Наказами Верховного Головнокомандуючого 11 військовим частинам було присвоєно почесні звання "Вінницьких", 4 - "Жмеринських", 4 - "Вапнярських". У боях за визволення області тисячі радянських воїнів проявили справжній героїзм і відвагу: 87 бійцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, сотні воїнів нагороджено орденами і медалями. 

48.Пожвавлення літературно-мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».

Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції - шістдесятників (цей термін вживався вже на поч. 60-х pp.). Провідними постатями серед них були письменники і пости І-Драч.Л.Костенко, М.Вінграновськнй, В.Симонепко, В.Стус,Гуцало, художники А.Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, літературні критики І.Світличний, І.Дзюба, Є.Сверстюк, діячі кіне¬матографу С.Параджанов, JI.Осика, Ю.Іллєнко та багато ін.

Виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало перекоси і лицемірство офіційної культури, сповідувало свободу самовираження, прагнуло до пошуку нових форм і стилів художньо-естетичного пізнання світу. Воно вимагаю гарантій вільного розвитку українського народу, його культури і мови.Усе це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шіст-десятників почати звинувачувати у відході від "марксизму-ленінізму", "формалізмі", "космополітизмі", обмежувати їх творчу діяль¬ність, а згодом перейшли до репресій проти них.Однак, частина нового покоління не зреклася своїх поглядів і пішла на конфронтацію з владою.Шістдесятники склали ядро Дисидентського руху, учасники якого вимагати радикальних змін, і стали провідниками національного відродження. Національно-культурні пронеси переходили встановлені партією рамки лібералізації й на поч. 60-х pp. почати переслідуватися. У 1962- 1963 pp. "відлига" в національно-культурній сфері припинилася.Прикметним є той факт, що в 1959 р. конгрес США прийняв закон про "Тиждень поневолених націй", до числа яких потрапила й Україна.

Зрушення у духовному житгі після смерті Сталіна

Хрушовська "відлига" сприяла національно-духовном у пробуд¬женню і культурному розвитку України.Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження укра¬їнської мови, розширювалися сфери її вживання. Розпочалося видання багатотомного словника укр.. мови, збільшилося ви¬дання україномовних книжок.

З іншого боку, здійснювалися заходи, які ослаблювали позиції української мови. У 1958 р. був прийнятий закон про зв'я¬зок школи з життям, за яким, батьки не мали права відмо¬витися від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німе¬цької мов, однак могли відмовитися від української.Непослідовність "українізації" особливо виразно спостерігалась на результатах книговидавничої справи. У 1959 р. книжки україн¬ською мовою становили 53% усіх книг, опублікованих в Україні, у 1958 р. 60%, у 1960 р. - 49%. Та вже в 1965 р. цей показник знизився до 41% і далі неухильно зменшувався.Вживалися заходи щодо підвищення престижу української нау¬ки. Виходять друком фундаментальні наукові праці: "Українська радянська Енциклопедія", "Історія української літератури". Вида¬ються фахові журнали українською мовою.

Відтворюється історія українського народу: з 1957 р. почав вида¬ватися "Український історичний журнал", почалася підготовка ба¬гатотомної "Історії міст і сіл України".Реабілітовано багатьох діячів української культури(О.Олесь, М.Вороний, Г.Косинка, М.Ірчан, О .Досвітній, О.Ковінька, Мисик та ін.). У газетах і журналах друкувалася велика к-ть статей про повернуті українській культурі імена. Видавалися кращі твори реабілітованих письменників, з'явилися літературознавчі праці про них.

У 1958 р. була проведена шкільна реформа: введена обов'язкова 8-річна освіта, учні мали одержувати загальноосвітні й технічні знання; були створені школи робітничої і сільської молоді; організовувалися школи-інтернати для дітей-сиріт, дітей-інвалідів. У 1959 р. в Україні було прийнято новий закон, який надавав право батькам обирати мову навчання для своїх дітей. Цей закон сприяв процесу русифікації України. На захист української мови виступили М. Рильський і М. Бажан, які у листі, що був опублікований у газеті «Правда», висловилися за рівноправне вивчення в школах України російської та української мов.

Атмосфера лібералізації сприятливо позначилася на розвитку гуманітарних дисциплін. Поява суспільно-політичних наукових і літературних журналів («Прапор», «Український історичний журнал», «Всесвіт», «Знання та праця», «Народна творчість та етнографія» та ін.) стимулювала творчу і дослідницьку активність української інтелігенції.Розвитку української літератури сприяли твори М. Рильського, М. Стельмаха, О. Гончара, що були відзначені Ленінською премією за видатні заслуги в галузі літератури.

Знаменною подією в Україні стало народження талановитого покоління українських літераторів, письменників, літературних критиків - В.Симоненко, М.Вінграновський, Л.Костенко, Б.Олійник, І.Драч, В. Коротич, І.Світличний та ін. Це були представники нової духовної течії — «шістдесятники».Творчість «шістдесятників» розвивалася під впливом інтересу до письменників «розстріляного відродження» та ідей письменників Заходу: Е. Хемінгуея, Е. М. Ремарка, Ф. Кафки, А. Камю та ін. «Шістдесятники» прагнули розкрити у своїй творчості стан душі людей, вільних від застарілих стереотипів, страху. У своїх творах вони відображали природне людське прагнення бути щирим, розкутим, індивідуальним і неповторним. Однак серед «шістдесятників» не було відкритих супротивників радянського режиму, деякі прагнули лише удосконалити його.

У період хрущовської «відлиги» пробуджується громадянська активність і національна самосвідомість українського суспільства, виникають національно-культурні осередки.