28. Другий етап війни. Зборівська і Білоцерківська мирні угоди.

В 1649 Польща розпочала наступ на українські землі.Річ посполита готовила комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казиміром, Яремою Вишневецьким і ЯнушемРодзивілом.Проте литовська армія не змогла подолати протидію білоруських повстанців.У скрутне становище потрапив і Вишневецький.Шляхетське військо опинилося в катастрофічному становищі.Проте у вирішальний момент, підкуплений поляками, кримський хан Іслам Гірей зрадив Хмельницького.Цей союз був від самого початку ненадійним.Під тиском обставин Хмельницький був змушений піти на укладення 8 серпня 1649р Зборівського мирного договору.Відповідно до його умов козацький реєстр зростав до 40 тис.осіб,а Козацька територія охоплювала Київське,Чернігівське і Брацславське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації. Київський митрополит одержав місце в сенаті.Всім учасникам повстання оголошувалася амністія.Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків;більшість селян поверталося у кріпацтво.У цей період Хмельницький та його прибічники боролися лише за політичну автономію для козацького регіону.Зборівська угода не зняла протиріч і суперечностей між Україною та Польщею і боротьба спалахнула з новою силою.В лютому 1650 польські війська вдерлися на Поділля і захопили містечко Красне.Ця подія стала початком нового протистояння, вирішальною битвою якого була битва під Берестечком, у якій татари, зрадивши Хмельницького, покинули поле бою.До того ж Хмельницький сам опинився у татарському полоні.Поразка під Берестечком звела нанівець автономію козацької держави.Відповідно до укладеного 18 вересня 1651 Білоцерківського договору,козацький реєстр обмежувався до 20 тис.чоловік,влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство,йому заборовронялися зовнішні відносини.

30. Переяславська рада 1654 р.Ще починаючи з 1648 Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною. Проте Москва не хотіла розривати мира з Польщею і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу на Україну перемогло і російський цар погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня Земський собор. У Переяславлі в 1654 було узгоджено принципові засади майбутнього договору і здійснено усний акт присяги. Вже на цьому етапі виникають конфліктні ситуації та розбіжності у підходах до новоствореного союзу. У березні 1654 у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Цей документ увійшов у історію під назвою «березневі статті». Україна зберігала республіканську форму правління, територіально- адміністративний поділ, цілковиту незалежність у проведені внутрішньої політики. Але окремі статті обмежували її сувернитет: збір податків українського населення здійснювався під наглядом російської сторони, заборонялися дипломатичні відносини з Варшавою та Стамбулом. За життя Хмельницького конкретний зміст статтей козакам був невідомий. Як би не оцінювався українсько-російський договір 1654р цілком очевидно, що кожна сторона бачила у ньому засіб для реалізації своїх планів: Москва хотіла часткову залежність Уккраїни перетворити на повну, а Чигирин прагнув за допомогою Росії нарешті здобути незалежність для своїх земель і збудувати власну державу. У відповідь на це5й договір Річ Посполита та Кримське ханство укладають «Вічний договір» про взаємодопомогу.

33.Державотворча діяльність гетьмана П.Дорошенка, особливо його внутрішньої і зовнішньої політики. Починаючи реалізацію своіх планів П.Дорошенку довелося в дуже складних умовах: Правобережжя того часу сптавді являло собою руїну, втрпти насклення сягли 60-70% ; на гетьманську булаву претендували ще двоє - В.Дрозднгко і С.Опара; поглиблювався розкол суспільства ;укладнювалась геополітична ситуація. Активною була і зовнішня політична діяльність П.Дорошенка. Спочатку,спираючись на підтримку татар він намагається витіснити поляків з Правобережжя і водночас прводить переговори з Росією. Основна мета переговорів - повернення у повному обсягі прав і вольностей Війську ЗапорозькомуЮ, воззєднання у межах єдиної держави усіх етнічних українських земель по Перемишль, Ярослав, Львів, Галич і Володимир. Однак Ці переговори закінчились безрезультатно. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, відчуваючи за спиною підтримку могутньої держави, П.Дорошенко разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І.Брюховецького 1668 р. його проголошено гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не вдалося закріпитинадовго, оскільки він був наслідком складних політичних комбінацій, так в зовнішній політиці. Головна мета діяльності П.Дорошенка- зміцнення влади на Правобережжі та пос- тупове обєднання всіх українських земель у межах однієї держави. У 1666 р. Висунув політичну рограму, підтримку Старшинською радою: вигнати поляуів з України; укласти союз із кримським ханом; виступити на Лівобережжя, щоб обєднати його з Правобережжям під владою одного гетьмана - П.Дорошенка.

34.Входження Укр. до складу Росії. Наступ на політичну автономію Укр. після її приєднання до Росіїї. Особливості перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в ХІІІ ст. був тотальним, безперервний,хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього нпступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпувати ці землі до складу імперії. З огляду на це можна констатувати, що офіційна російна політика в українсьому питанні у цей час пройшла кількість етапі, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імиерської експансії були різними, але поступальність цього процесу збегалася постійно. Перший етап - (1708-1728) - форсований наступ на українську автономію. Хвиля репресій, розгром Бптурина були першою реакцією Петра І на перехід. І.Мазепа до шведів. Після цього року гетьмана російський цар вирішив остаточно"прибрати Україну до рук". Резюме Петра І було коротким і однозначним: "Українці й так мають з ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі".Після цього розпочинається форсований наступ на українську автономію.Характерними рисами цього проуесу були: обмеження влади гетьмана та контроль за нею; економічні утиску(значну частину українських товарів - прядиво, шкіру, сало, олію - дозволялося вивозити лише до російських портів, водночас певні товари заборонялися ввозити до України, їх змушуваликупувати на російських фабриках);експлуатація демографічного потенціалу; культурні обмеження.Крім того росіяни вперше отримали в Україні великі землеволодіння, що призвело до появи значних непідконтрольних гетьману територій, на яких їхні власники старанно прищеплювали вивезене з Росії кріпацтво.Цей етап мав свої особливості: пасивні протидія офіційній російській політиці з боку І. Скоропадського, створення 1722р. Малоросійської колегії, яка, приймаючи від населення скарги на українські суди, контролюючи фінанси, стежачи за стосунками старшини та козацтва, не лише звужала владні повноваження гетьмана, а й обмежувала укоаїнську авиономію, була дієвим дестабі- лізуючим чинником, що дедалі глибше вбивав клин між укра- їнською елітою та народом. Дещо змінила ситуацію плява на політичному горизонті гаказаного гетьмана П.Полуботка(1722-1724рр.), люди енергійної, палкого оборонця української автономії. Намагаючись нейтралізувати руйнівні дії Малоросійської колегії, він прводить судову реформу. Проте колегія не бажала відігравати скромну роль апеляційноїінстанції, вона претендувала не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу. У 1723р. без візи Малоросійської колегї не міг побачити світ жоден з важливих універсалів. Внаслідок чого у залежність від неї потрапили майже всі українські державні структури - адміністрація, суд Генеральна канцелярія. Увязнення Полуботка в Петропавловській фортеці, жорстке придушення опозиції старшини ще більше розширили поле діяльності Малоросійської колегії.

35.Гетьма І.Мазепа і його спроба відновитидержавну незалкжність України. Після усуненя І.Самійловича гетьманська булава на Лівобережжі 1687р. дісталася генеральному осавулу І.Мазепі(1687-1708р). Заволодівши 20 тис. маєтків, І.Мазепа стає одним із найбагатіших фешдалів Європи. Як високоосвічена людина він значну састину власних коштів віддає на розвиток культури та релігії. Проте головною метою булообєднати в межах однієї держави всіх українських земель- Лівобережжя, Правобережжя,Запорожжя та Слобожанщини. І.Мазепа мріяв про створеня станової держави західноєвропейського зразка, такою ідеальною моделлю, на його думку, була Річ Посполита. Намагаючись створити для реалізації своїх планів надійну опору, гетьман сприяє формуванню аристократичної верхівки українського суспільства, тобто перетворенню козацької старшини на шляхетську верству, так званих"бунчукових товаришів". І.Мазепа сиворював внутрішню і зовнішню політику. Метоа зовнішної пололітикики-поширити територію Гетьманщини на відвойовану у Поліщі Правобережну Україну, а також га сткпову смугу вздовж Чорного та Азовського морів, якою володіли Кримське ханство і османська імперія. На початку гетьманування І.Мазепи вважав, що може досягнути свої\єї мети тільки в спілці з Москвою.Внутрішня політика І.Мазепи. Гетьман прагнув обєднати землі Лівобережжя,Правобережжя, Запоріжя та Слобожа-нщини в єдиній Україні. Це мала бути держава західно-європейського зразказі збереженням традицій козацькогоустрою. поступово відбувалосяпосиленя ролі україеського гетьмана,козацької старшини.Гетьман підтримуваввелике старшинське і монастирське землеволодіння, намагався впорядкуватироздачу володінь, обмежити системуоренди й податків, був проти переходукозаків у селянський стан.

36."Конституція"П.Орлика(1710р.),її значення в розвитку суспільно-політичної думки вУкраїни.16 квітня 1710р.козак-вигнанці з Гетьманщини і старшина на радіпід Бендерами обрали гетьманом Пилипа Орлика-Колишнього генерального військового писаря,довірену особу І.Мазепу. ставшигетьманом в еміграції, він усе своє житя присвятив боротьбі зазвільнення та обєднання України.За його пропозицією було прийнятоважливий документ-"Пакт і консти-туції прав і вольностей Військ Запо-розького". Цей документ історикиназивають Конституцією ПилипаОрлика.Основні положення Конституції:проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої;обумовлювалися протекція шведського короля та союз із Кримським хансивом;територія України визначалася згідно зі Зборівським договором 1649р.; козакамповерталися їхні традиції території в Подніпровї;при гетьманові утворювалася Генеральнарада із законодавчою владою, яка збиралася тричі на рік-на Різдво, Великдень, Покрову.Історичне значення Констиьуції П.Орлика.Проголосивши Україну Незалежною республікою, документ став нацвищим щаблем тогочасноїполітичної думки не тільки в Україні , а йвзагалі в Європі, тому що жодна з країнна той час не мала подібних документів.Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу-Генеральної ради.У ній булозакладено підвалини принципуподілу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджуваласьвиборність посад.