23. Залишення в небезпеці та його відмежування від ненадання допомоги особі, яка перебуває у небезпечному для життя стані.

Безпосереднім об’єктом є життя і здоров’я особи.

Потерпілим є особа, яка характеризується двома ознаками:

1) вона перебуває в небезпечному для життя стані;

2) вона немає можливості вжити заходів до самозбереження через певні обставини (малолітній вік, старість, безпорадний стан та ін.).

Із об’єктивної сторони даний склад злочину є формальним і вважається закінченим з моменту залишення потерпілої особи без допомоги не залежно від того, чи настали суспільно небезпечні наслідки. В цілому об’єктивна сторона характеризується пасивною формою поведінки (бездіяльністю). Якщо така злочинна бездіяльність призвела до смерті потерпілої особи чи інших тяжких наслідків, то дії суб’єкта слід кваліфікувати за ч.3 ст. 135 КК України.

Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється із прямим умислом. Суб’єкт усвідомлює суспільно небезпечний характери своєї бездіяльності і бажає вчинити саме так. Його ставлення до суспільно небезпечних наслідків, характерних для ч. 3 ст.135 КК України характеризується необережною формою вини.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Це лише дві категорії осіб, а саме:

1) особи, які зобов’язані піклуватися про потерпілого (співробітники МНС, працівники екстреної медичної допомоги, працівники міліції, опікуни, піклувальники та ін.);

2) особи, які своїми діями поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

До кваліфікованих видів залишення в небезпеці слід віднести:

- вчинення таких дій матір’ю щодо своєї новонародженої дитини при умові, що матір не перебувала в обумовленому пологами стані (ч.2 ст. 135 КК України);

- якщо такі дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки (ч.3 ст.135 КК України).

Залишення в небезпеці слід відмежовувати від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

24. Характеристика та види злочинів проти волі, честі та гідності.

Злочини проти волі, честі та гідності особи передбачені третім розділом Особливої частини КК України, тобто це норми, що містять кримінальну відповідальність за посягання на блага людини, що закріплені в ст.3 Конституції України - волю, честь і гідність.

До злочинів проти волі, честі та гідності особи відносять:

1) ст. 146 КК України – незаконне позбавленні волі або викрадення людини;

2) ст. 147 КК України – захоплення заручників;

3) ст. 148 КК України – підміна дитини;

4) ст. 149 КК України – торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини;

5) ст. 150 КК України – експлуатація дітей;

6) ст. 150-1 КК України – використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом;

7) ст. 151 КК України – незаконне поміщення в психіатричний заклад.

Родовим об’єктом – воля, честь та гідність особи.

Безпосередні об’єкти аналогічні родовому.

Зазначені злочини можуть бути поєднані з насильством, застосуванням зброї, а можуть потягнути і тяжкі наслідки. Саме тому, властивим є і додатковий безпосередній об’єкт (викрадення людини або захоплення заручників). Це, зокрема, є життя і здоров’я потерпілих осіб. Характерною для злочинів даного виду є потерпіла особа (експлуатація дітей, використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, незаконне поміщення в психіатричний заклад та ін.). Зокрема, потерпілими є:

1) малолітні особи (кваліфікований вид ст.146 КК України, 150-1 КК України);

2) неповнолітні особи (кваліфікований вид ст.147 КК України);

3) особа, що перебуває в уразливому стані (ст.149 КК України );

4) заручник (ст. 147 КК України);

5) особа, що перебуває у матеріальній чи службовій залежності від винного (ст.149 КК України);

6) новонароджена дитина або немовля (ст.148 КК України);

7) особа до 16 років (ст.150 КК України);

8) психічно здорова особа (ст.151 КК України).

Із об’єктивної сторони усі злочини сконструйовані як злочини із формальним складом, тому вважаються закінченими уже в момент вчинення суспільно-небезпечного діяння. Вчиняються такі злочини виключно шляхом активної дії (викрадення, поміщення, експлуатація та ін.). В ряді випадків, кваліфікуючі види тих чи інших злочинів, передбачають і настання наслідків (ч.3 ст. 146 КК України, ч.2 ст.147 КК України, ч.3 ст.150-1 КК України і т.д.). За таких умов склад злочину має матеріальний характер, а отже обов’язковими є діяння, наслідок і причинний зв’язок. Серед суспільно небезпечних наслідків виділяють спричинення істотної шкоди для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, спричинення дитині тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень або настання інших тяжких наслідків. Досить часто обов’язковими із об’єктивної сторони є і інші ознаки.

Із суб’єктивної сторони ці злочини вчиняються виключно із прямим умислом. Ставлення суб’єкта до можливих кваліфікуючих наслідків може виражатись і в необережній вині. Обов’язковою ознакою ряду злочинів цього розділу є мотив та мета їх вчинення.

Суб’єктом злочинів проти волі, честі і гідності виступають:

1) особа з 16 років (незаконне позбавлення волі, торгівля людьми);

2) особа з 14 років (захоплення заручників);

3) спеціальний суб’єкт:

а) працівник пологового чи дитячого будинку (підміна дитини);

б) лікар-психіатр (незаконне поміщення в психіатричний заклад);

в) особа, від якої потерпілий перебуває в матеріальній чи службовій залежності (торгівля людьми);

г) батьки або особи, які їх заміняють (використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом).

Отже, злочини проти волі, честі та гідності особи – це умисні суспільно-небезпечні протиправні діяння, що посягають на волю особи, її честь та гідність, вчинені суб’єктом злочину.