9. Поняття та класифікація основних засобів

Основні засоби представляють ту частину виробничих засобів, які у вигляді матеріальних (речових) цінностей беруть участь у процесі виробництва тривалий час (більше одного виробничого циклу чи календарного року) та зберігають при цьому свою натуральну (фізичну) форму.

Поряд із виробничими існують невиробничі основні засоби - майно соціального призначення. Це житлові будинки, дитячі та спортивні установи, їдальні, бази відпочинку й інші об'єкти культурно-побутового обслуговування працівників, які знаходяться на балансі підприємств і не здійснюють прямого впливу на виробничий процес. 

У залежності від виробничого призначення основні засоби поділяються на групи: 

• будівлі (виробничі корпуси, склади, контори, гаражі тощо);

• споруди (дороги, естакади, огородження й інші інженерно-будівельні конструкції, що створюють необхідні умови для здійснення процесу виробництва); 

• передавальні засоби (лінії електропередач, зв'язку, трубопроводи);

• машини і пристрої (силові машини й обладнання, робочі машини й обладнання, вимірювальні та регулюючі пристрої, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка);

• транспортні засоби (всі види транспортних засобів, у т.ч. міжзаводські, міжцехові і внутрішньоцехові;

• інструменти; 

• виробничий інвентар;

• господарський інвентар;

• інші основні засоби. 

У сукупності вони утворюють активну та пасивну частини основних засобів. До активної частини відносяться основні засоби, що беруть безпосередню участь у створенні продукції, а до пасивної – лише та їх частина, що створює сприятливі умови для виробництва продукції.

Співвідношення між окремими групами та частинами основних засобів характеризує їхню структуру, яка має важливе значення в організації виробництва. Найбільш ефективною для підприємств однієї галузі є та структура, де більша питома вага активної частини. 

На структуру основних виробничих засобів впливають такі фактори, як спеціалізація і концентрація виробництва, особливості виробничого процесу, рівень механізації й автоматизації, географічне розміщення підприємства й ін. 

11. Функції та методи управління

Відокремлений вид управлінської діяльності, що виникає на основі її розподілу всередині процесу управління, називають функцією управління. До загальних функцій управління підприємством відносяться: 

- планування (формування мети управління, вибір шляхів і засобів досягнення цієї мети); 

- організація (створення оптимальної структури управління та її подальший розвиток);

- контроль (система регулювання діяльності працівників по виконанню роботи визначеної кількості й якості). 

Управління підприємством — це цілеспрямований вплив одних працівників, який направлений на інших. Способи такого впливу (на окремого працівника чи на окремий колектив), котрі направлені на досягнення цілей підприємства, називаються методами управління. Розрізняють такі методи управління:

• економічні (реалізують матеріальні інтереси участі працівників у процесах, які проходять на підприємстві. Одним із найбільш поширених у практиці управління є метод економічного стимулювання, коли формування прибутків підприємства та доходів кожного працівника залежить від особистого вкладу останнього);

• організаційно-розпорядчі чи адміністративні (базуються на мотивах примусового впливу на людей через використання організаційних відносин і адміністративної влади керівництва);

• соціально-психологічні (базуються на мотивах соціальної поведінки працівників: змістовність праці, можливості для прояву ініціативи, моральне заохочення, суспільне визнання тощо).