42. Калькулювання собівартості продукції

При визначенні собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) використовується групування витрат на одиницю продукції за статтями калькуляції, яке необхідне в процесі ціноутворення на різні види виробів (продукції), розрахунку їхньої рентабельності, аналізу витрат на виробництво однакових виробів із конкурентами тощо. 

Розрізняють планові і фактичні калькуляції. 

Головний об'єкт калькулювання - готові вироби (продукція), призначені для відпуску за межі підприємства. 

Перелік статей калькуляції, їх склад і методи розподілу витрат за видами продукції (робіт, послуг) визначаються галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) із урахуванням характеру і структури виробництва. 

На більшості підприємств промисловості прийнята така типова (приблизна) номенклатура калькуляційних статей витрат:

1. сировина і матеріали; 

2. енергія технологічна;

3. амортизація основних засобів;

4. основна заробітна плата виробничих робітників;

5. додаткова заробітна плата виробничих робітників;

6. відрахування на соціальні потреби з основної і додаткової заробітної плати виробничих робітників;

7. утримання й експлуатація машин і обладнання;

8. цехові (загальновиробничі) витрати;

9. загальногосподарські витрати;

10. підготовка й освоєння виробництва;

11. позавиробничі витрати (на маркетинг і збут). 

Сума перших восьми статей утворить цехову собівартість, десяти - виробничу, і всіх статей - повну собівартість продукції. 

В умовах переходу на ринкові відносини багато малих і середніх підприємств використовують скорочену номенклатуру калькуляційних статей. 

Структура собівартості по калькуляційних статтях показує: співвідношення витрат у повній собівартості продукції, що витрачено, куди витрачено, на які цілі спрямовані кошти. Вона дозволяє виділити витрати кожного цеху чи підрозділу підприємства. 

Якщо в кошторисі витрат на виробництво об'єднані тільки економічно однорідні елементи витрат, то в статтях калькуляції тільки деякі є однорідними, а інші включають різні види витрат, тобто є комплексними. 

До факторів, що забезпечують зниження собівартості, відносяться: економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві (трудових і матеріальних); підвищення продуктивності праці, зниження втрат від браку і простоїв; поліпшення використання основних засобів; застосування новітньої технології; скорочення витрат із збуту продукції; зміна структури виробничої програми в результаті асортиментних зрушень; скорочення витрат на управління тощо. 

43. Показники чисельності працівників підприємства

Розрахунок чисельності працівників є найважливішою завданням при визначенні обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві. Планові розрахунки за кожною їх категорією з застосуванням різних методів визначення необхідної їхньої чисельності. 

Розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період визначається, виходячи з базисної чисельності (Чб), планованого індексу зміни обсягу виробництва (Jq) і відносної економії працівників, отриманої в результаті пофакторних розрахунків росту продуктивності праці (ЕЧ):

Чпвп = Чб * Jq ± ЕЧ

Більш точним є метод розрахунку планової чисельності промислово-виробничого персоналу на основі повної трудомісткості виготовлення продукції: 

Чпвп = ∑t / (Б * Квн) ,

де ∑t - повна планова трудомісткість виробничої програми, люд-год.;  Б - баланс робочого часу одного працівника (розрахунковий ефективний фонд робочого часу); Квн - очікуваний коефіцієнт виконання норм. 

 Загальна чисельність робітників (чол.), зайнятих на нормованих роботах, визначається за формулою: 

Чр = Тп * m / ( Б * Квн )

де Тп - планова трудомісткість одиниці визначеного виду продукції, люд.-год.; m - кількість виробів даного виду продукції, одиниць. 

Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах, а також допоміжних робітниках розраховується за нормами обслуговування з урахуванням змінності робіт. 

При складанні балансу робочого часу визначають кількість днів або годин, яке потрібно відробити кожному робітникові протягом планового періоду, число днів неявок на роботу, середню тривалість робочого дня одного середньоспискового робітника. У балансі робочого часу розрізняють такі категорії фонду часу:

• календарний (рівний числу календарних днів планового періоду);

• номінальний (за умови перервного виробництва рівний календарному фонду за винятком вихідних і святкових днів);

• ефективний (рівний номінальному фонду за винятком неявок унаслідок хвороби, відпусток, виконання громадських і державних обов'язків тощо). 

Чисельність керівників, фахівців і службовців розраховується за кожною функцією методом прямого нормування чи методом кореляційної залежності. Керівники підприємств при встановленні чисельності управлінського персоналу можуть керуватися типовими штатними розписами, розробленими науково-дослідницькими організаціями. 

Чисельність непромислового персоналу не залежить від чисельності промислово-виробничого персоналу і визначається роздільно за кожним видом діяльності з урахуванням особливостей підприємства (дитячі установи, житлово-комунальне господарство, підсобне сільське господарство і т.п.).