3.3 Методи оцінки основних фондів

Облік та оцінка основних засобів здійснюється у натуральній та вартісній формі. Облік у натуральній формі проводиться по окремих групах устаткування і використовується для розрахунку виробничих потужностей та для визначення ступеня використання основних фондів. Вартісна оцінка основних фондів необхідна для визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, величини амортизаційних відрахувань, для розрахунку показників ефективності використання основних фондів. У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці існує кілька методів вартісної оцінки основних фондів:

·       в залежності від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) або відновною вартістю;

·       залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна (початкова) вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент введення в дію чи придбання:

                    (1.3.1)

де   – первісна вартість основних фондів;

 витрати на придбання (будівництво або купівлю) основних фондів;

 – витрати на транспортування;

 – витрати на установку, монтаж;

– інші витрати (на підготовку кадрів, техніку безпеки, на утримання адміністрації підприємства, яке будується).

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта.

Відновлювальна вартість – це вартість відтворення основних фондів за сучасних умов виробництва за сучасними цінами. Відновлювальна (переоцінена) вартість враховує зміну цін внаслідок впливу НТП та інфляції:

,                                (1.3.2)

де   – відновлювальна вартість основних фондів;

 – величина морального зношення основних фондів;

i – індекс зростання цін.

Для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів, уведених в експлуатацію в різні роки, періодично проводилася централізована їхня переоцінка за відновлювальною вартістю. Тепер, згідно із стандартом бухгалтерського обліку 7, підприємства самостійно переоцінюють об’єкти основних фондів, якщо їх залишкова вартість більш як на 10 процентів відрізняється від справедливої (ринкової) вартості на дату балансу.

Повна ( первісна й відновлювальна ) вартість основних фондів – це вартість у новому, не зношеному стані.

Залишкова вартість – це реально існуюча вартість основних фондів, яка ще не перенесена на вартість виготовленої продукції. Її величина визначається за формулою:

,                           (1.3.3)

де  – первісна залишкова (або відновлювальна залишкова) вартість основних фондів;

 – повна первісна (або повна відновлювальна) вартість основних фондів;

 – накопичена на момент обчислення сума фізичного зношення основних фондів.

Ліквідаційна вартість – це залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття після закінчення строку  корисного використання (експлуатації ).

Оцінку за залишковою вартістю використовують для розрахунків амортизаційних відрахувань, оцінки доцільності заміни устаткування, визначення ціни його продажу.