4.2 Нематеріальні активи

Нематеріальні активи – це права на використання об’єктів інтелектуальної власності та обмежених ресурсів у господарській діяльності з метою одержання доходу.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 8 „Нематеріальні активи”), нематеріальний актив – це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

До складу нематеріальних активів включають:

1) права, що з’являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки; свідоцтвами на знаки на товари і послуги, фірмове найменування, найменування місця походження товару;

2) права, що виникають внаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права та суміжних прав;

3) права на використання на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності;

4) права на користування земельними ділянками і природними ресурсами;

5) монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

6) права, що з’являються внаслідок укладання з іншими суб’єктами ліцензійних угод на використання об’єктів інтелектуальної власності;

7) організаційні витрати на створення підприємства.

Принцип юридичного захисту об’єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробки.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів за П(С)БО 8 ведеться щодо кожного об’єкта за такими групами:

- права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

- права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

- права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

- права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, „ноу-хау”, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

- авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

- гудвіл;

- інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

 

4.3 Ліцензія та ліцензійна угода

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або шляхом їх використання самим власником, або з його дозволу наданням такого права іншій зацікавленій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного терміну за обумовлену винагороду.

Ліцензійна угода – це договір, у відповідності з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, товарного знаку, комерційної тайни (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в повних межах своїх прав на патенти, “ноу-хау”, товарні знаки тощо.

Розрізняють кілька видів ліцензій:

1) В залежності від підстави, на якій видається дозвіл використовувати об’єкт ліцензії: добровільна ліцензія та примусова. За добровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентують обов’язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. Розмір винагороди в цьому разі встановлює цей орган.

2) В залежності від обсягу прав на використання ліцензії: звичайна ліцензія, виключна ліцензія, повна ліцензія. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об’єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Внаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об’єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду.

3) В залежності від характеру об’єкта, який передається за ліцензійною угодою: патентна ліцензія, безпатентна ліцензія. Об’єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоду відносно обсягу прав дії в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Об’єктом безпатентних ліценцій є не захищені патентами технічні досягнення, “ноу-хау”, виробничий досвід тощо.

За використання об’єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці найбільш поширені такі розрахунки за ліцензії: періодичні відрахування (роялті) протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати (паушальні виплати).