ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ З КУРСУ “ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА”

Тема 1. Підприємництво як форма господарювання

Тема 2. Підприємство як суб’єкт господарювання

Тема 3. Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність

Тема 4. Нематеріальні ресурси та активи

Тема 5. Оборотні фонди та оборотні кошти підприємства

Тема 6. Персонал підприємства та продуктивність праці

Тема 7. Оплата праці на підприємстві

Тема 8. Витрати підприємства. Собівартість продукції

Тема 9. Цінова політика підприємства

Тема10. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства

Тема 11. Економічна ефективність

Тема 12. Інноваційна діяльність підприємств

Тема 13. Інвестиційна діяльність підприємства

Тема 14. Антикризове фінансове управління

 

 

ІІ. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНИХ ТА САМОСТІЙНИХ РОБІТ

2.1. Самостійна робота студентів

2.1.1 Підготовка до лекцій

2.1.2 Підготовка до семінарських та практичних занять

2.1.3 Підготовка до виконання індивідуальних завдань

2.2. Матеріали до виконання контрольних та самостійних робіт

2.2.1 Вимоги до виконання контрольних робіт

2.2.2 Теоретичні питання до контрольних робіт

2.2.3 Задачі для контрольних робіт та самостійного розв’язування

 

ІІІ. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЧАСТИНИ ДИПЛОМНИХ ПРОЕКТІВ

3.1. Суть та мета економічної частини

3.2. Зміст економічної частини науково-дослідного дипломного проекту

3.3. Зміст економічної частини конструкторського дипломного проекту

3.3.1 Розробка лабораторного стенда для навчання студентів у навчальному закладі

3.3.2 Розробка програмного продукту для використання в навчальному процесі або в інших цілях

3.3.3 Модернізація або розробка нового технічного рішення (приладу, машини, схемного рішення тощо)

3.4. Зміст економічної частини технологічного дипломного проекту..

3.4.1 Модернізація або розробка нового технологічного процесу (нової дільниці, цеху тощо)

Література

Додаток А Спрощені способи розрахунку капітальних вкладень та експлуатаційних витрат

Додаток Б Спрощені способи розрахунку додаткових капітальних вкладень та економії на собівартості одиниці продукції

Додаток В Розрахунок умовного обсягу робіт при використанні програмного продукту

Додаток Г Розрахунок кошторису витрат на нову розробку

Додаток Д Розрахунок експлуатаційних витрат при використанні нової розробки

Додаток Е Розрахунок експлуатаційних витрат при використанні програмного продукту

Додаток Ж Розрахунок кошторису капітальних витрат на роз­робку нового технологічного процесу (дільниці, цеху тощо)

Додаток К Розрахунок виробничої собівартості одиниці продукції

Додаток Л Розрахунок виробничої собівартості матеріального носія з програмним продуктом

Додаток М Додаткові інформаційні матеріали

 

 

ВСТУП

 

Економіка є терміном грецького походження, що дослівно означає мистецтво ведення господарства. Будь-яку роботу, в процесі якої люди виготовляють необхідні для життя продукти та предмети (матеріальні блага), перевозять і продають їх, здійснюють післяпродажне сервісне обслуговування товарів тривалого користування, прийнято називати виробничо-господарською й комерційною діяльністю, а підприємства (організації, фірми), на (в) яких відбувається така діяльність, є суб'єктами господарювання (підприємницької діяльності) органічно взаємозв'язаної економічної системи.

Економіка як наука вивчає національну економіку в цілому або окрему його галузь. І тому залежно від ступеня інтеграції складових елементів економічної системи відокремлюють економіку народного господарства країни (макроекономіку), економіку тих чи інших її галузей і територіальних одиниць (регіонів), економіку первинних суб'єктів господарювання (мікроекономіку).

Макроекономіка розглядає економіку як єдине ціле і досліджує процеси формування сукупного попиту і пропозицій, національного доходу і валового національного продукту, аналізує вплив бюджетної політики уряду і грошової політики національного банку на економічний ріст, інфляцію і рівень безробіття. Іншими словами, ця наука досліджує регулювання макроекономічних процесів зі сторони держави. Рівень макроекономічного аналізу відноситься до економіки в цілому або до складових її підрозділів – галузевої національної економіки (наприклад, машинобудівна промисловість, радіотехнічна  підгалузь).

Макроекономічні дослідження – це аналіз таких показників, як: загальний обсяг продукції; загальний рівень зайнятості; загальний обсяг доходів; загальний обсяг витрат; загальний рівень цін і т.п.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих елементів і структур, таких як галузі виробництва і підприємства, товарні і фінансові ринки, банки, різноманітні фірми, домашні господарства та інші.

Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо виготовляються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка підприємства (організації).

Економіка підприємства досліджує закономірності проходження економічних процесів на рівні господарського суб’єкта (підприємства).  При цьому в центрі уваги виявляються  економічні відносини – як внутрішні щодо підприємства, так і зовнішні.

Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому викорис­танні економічних законів і закономірностей функціонування та роз­витку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом згада­ної дисципліни. Отже, предмет курсу “Економіка підприємства” включає вивчення: теорії та практики господарювання на рівні підприємства; конкретних форм і методів господарювання, принципів формування й використання виробничого потенціалу; взаємодії всіх видів ресурсів; організації та ефективності господарсько-комерційної діяльності підприємства.

Метою вивчення дисципліни “Економіка підприємства” є формування знань, навичок, світогляду, достатніх для ефективного ведення господарської діяльності підприємства з урахуванням поточного і майбутнього періодів часу. 

Суттєво важливою є методологія вивчення курсу, яка має відпові­дати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстракт­ного мислення і від нього до практики. Ось чому в ній необхідно ви­окремлювати емпіричну, теоретичну та прикладну сторо­ни. Емпірична сторона пізнання означає здійснення збиральної й опи­сової функцій. Теоретичний зріз процесу пізнання реалізує фун­кцію пояснення нових понять і термінів, створення нових та уточнен­ня (доповнення) існуючих теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладний бік цього процесу характеризується опрацюванням практичних рекомендацій для забезпечення найефек­тивніших форм господарювання. Основою методології має бути єдність емпіричної та теоретичної сторін пізнання. 

Завдання дисципліни “Економіка підприємства” пов’язані з формуванням:

-            системи взаємопов‘язаних факторів виробництва і реалізації продукції на підприємстві;

-            інструментарію, що забезпечує порівняну вартісну оцінку витрат і результатів діяльності підприємства;

-            аналітичного апарату і організаційної основи, що гарантують пошук і реалізацію найефективніших шляхів виробництва і реалізації продукції, а також напрямків розвитку підприємства;

-            мотиваційного інструментарію, необхідного для того, щоб визначити цілі і знаходити засоби досягнення ефективного господарювання.

Об’єктом дисципліни є підприємство як самостійна ланка національного господарства.

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні:

-               знати економічні основи (систему факторів функціонування, діяльності і розвитку підприємства, закономірності здійснення виробничих процесів, особливості реалізації економічних відносин та інші); методи оцінки витрат і результатів господарської діяльності; способи мотиваційного впливу, що забезпечують ефективне господарювання;

-            уміти на практиці застосовувати отримані теоретичні знання, що передбачає навички аналітичної діяльності, прийоми здійснення необхідних розрахунків, техніку обґрунтування рішень, способи реалізації мотиваційного впливу.

Дисципліна «Економіка підприємства» має визначену логіку побу­дови й цілком конкретний зміст. За ринкових умов господарювання, на думку авторів, ця дисципліна повинна включати  такі блоки тем :

перший — підприємство в сучасній системі господарювання (підприємство як суб'єкт господарювання; основи підприємницької діяльності; управління підприємствами);

другий — ресурсне забезпечення діяльності підприємств (персонал; капітал і виробничі фонди; нематеріальні ресурси та активи; оборотні кошти підприємства; інвестиційні ресурси);  

третій — результати та ефективність ви­робництва (продуктивність, мотивація та оплата праці; витрати й ціни на продукцію; фінансово-економічні результати та ефективність діяльності).

Підручник призначено для студентів неекономічних спеціальностей форм навчання за за напрямами підготовки: прикладна механіка, машинобудування, інженерна механіка, комп’ютерні науки, програмна інженерія, радіотехніка.

Теоретичний матеріал, що викладено у підручнику, супроводжується практичними рекомендаціями та прикладами рішення типових задач. Також у підручнику наведені методичні вказівки та завдання до виконання контрольних робіт. Детально розглянуто методичні підходи для проведення розрахунків з економічної частини дипломних проектів.

 

І. Основні теоретичні положення з курсу “економіка підприємства”

 

Тема 1. Підприємництво як форма господарювання

 

1.1. Види, суб’єкти, принципи та обмеження підприємницької діяльності.

1.2. Державне регулювання підприємництва.

1.3. Середовище та функції підприємництва.

1.4. Технологія створення власної справи.

 

1.1 Види, суб’єкти, принципи та обмеження підприємницької діяльності

                Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Ринкова економіка побудована на підприємництві, яке також називають бізнесом.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почались у XVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з’явилися значно раніше. Уперше поняття “підприємець” у науковий обіг увів англійський економіст Ричард Кантільйон, який зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику. Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом XVIII–XIX ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець – це активний суб’єкт пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують такі дві моделі підприємництва: класична та інноваційна. На практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємництва.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання інноваційних рішень і пошук джерел відповідних ресурсів.

Згідно з господарським кодексом України, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська  діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розрізняють такі види підприємницької діяльності:

1) виробниче підприємництво – це діяльність з виробництва продукції і надання послуг матеріального характеру. Наприклад, підприємства галузі машинобудування, харчової промисловості, будівництва, транспорту, сфери побутових послуг;

2) торговельне підприємництво – діяльність у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує її реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

                3) фінансове підприємництво, що пов’язане з обігом вартостей. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

Останнім часом виділяють окремим видом інформаційне підприємництво (інжинірингова, консалтингова діяльність, проведення маркетингових досліджень, послуги з використання комп’ютерних технологій).

Найбільш важливим, провідним за впливом на ефективність економіки, є виробниче підприємництво. Воно також є найбільш складним, тому значна частина вітчизняних підприємців віддає перевагу торговельному та фінансовому підприємництву.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав; юридичні особи усіх форм власності (підприємства, організації).

Підприємницька діяльність може здійснюватись:

   без утворення юридичної особи (громадянин-підприємець),

   з утворенням юридичної особи (підприємство).

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

   вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

   самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

   вільного найму підприємцем працівників;

   комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

   вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

   самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

                Для безперервного відтворення підприємницької діяльності необхідні певні передумови, а саме: правові, економічні (наявність багатосуб’єктних власників), політичні (сприятливий політичний клімат), психологічні (позитивна суспільна думка).

У Конституції України записано, що “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Разом з тим, законодавчими актами передбачено два типи обмежень у здійсненні підприємницької діяльності:

1) деякі види діяльності можуть здійснювати тільки державні підприємства.

2) окремі види діяльності потребують спеціального дозволу (ліцензії).

Тільки державні підприємства й організації можуть здійснювати діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів державної власності, а також діяльність, пов’язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракетоносіїв.

Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензія видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом виконавчої влади на основі документів про освіту та кваліфікацію окремо на кожний вид діяльності.