15.Охарактеризуйте способи здійснення суспільного розвитку.

1) реформ – поступові зміни, часткові удосконалення, що не зачіпають засад сусп. Устрою

2)соціальні революції – радикальні зміни всіх форм життя у всіх сферах, через насильство, руйнацію.

3) модернізація – перебудова, що здійснюється через реформи. Буває:

1.органічна

2.неорганічна-відповідь на виклик зовнішніх обставин

3.рецедивна-є можливість повернення до минулого.

16.Проаналізуйте основні типи самогубств за вченням е.Дюркгейма

Стверджуючи, що різні типи самогубств можуть витікати з різних причин, які їх визначають, Дюркгейм прийняв рішення скласти етнологічну класифікацію, яка відповідала б причинам самогубств.

Він виділив 3 типи самогубства: егоїстичне, альтруїстичне, аномічне. Егоїстичне - відокремлення індивіда від суспільства, розрив соц.. зв’язків між ними. Альтруїстичне – викликане повним розчиненням індивіда в колективі, коли індивід перестає існувати як самостійна одиниця. Аномічне – спричинене соц. розрухою, дезорганізацією, хаосом, що панує у сусп., коли індивід втрачає можливість пристосуватися до соціальних перетворень, нових соціальних вимог і втрачає зв'язок з суспільством.

17.Сутність та основні категорії соціології праці та управління.

Соціологія праці — це галузь соціології, яка вивчає соціальні групи та індивідів, що включені до процесу праці, а також їхні професійні та соціальні ролі й статуси, умови й форми їхньої трудової діяльності. основні категорії, якими оперує соціологія праці та управління.

Процес праці — включає в себе:

• доцільну діяльність людини (сама праця),

• предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність.

• знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці.

Предмет соціології праці соціальні верстви, соціальні інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини, соціально-трудові процеси, соціальне управління ними.

Суб’єкти праці — це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій і різняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах.

18.Загальна характеристика сучасних соціологічних шкіл

Школи у соціології у їх класичному варіанті почали формуватись у міжвоєнний період. Одними з перших були Французька, до якої входили передусім послідовники Е. Дюркгейма та Чиказька, що виникла на базі соціологічного факультету Чиказького університету. Дещо пізніше постала Франкфуртська школа, яка вела свою діяльність на базі Франкфуртського інституту соціологічних досліджень. Основною характерною рисою Чиказької школи було тоді ще не традиційне гармонійне поєднання теорії і практики, яке лише згодом стало візитною карткою соціології XX ст. Чиказька школа була провідною у США протягом 20-30-их pp. XX ст., проте після того, як у 1934 р. її залишили провідні дослідники Р. Парк та Е. Берджес, вона не змогла зберегти своїх лідерських позицій, поступившись потужністю Колумбійському та Гарвардському університетам. Після другої світової війни школа фактично припинила активну діяльність відповідно до її традиційних принципів. її значення збереглося тільки в галузі екологічної соціології.

Іншою значною соціологічною школою, що постала у міжвоєнний період, стала Франкфуртська школа, яка була заснована на базі Франкфуртського інституту соціальних досліджень. Засновниками та провідними дослідниками її були переважно вихідці з єврейських родин (М. Хоркхаймер, Ф. Поллок, А. Левенталь, В. Бенджамін), Офіційна діяльність школи розпочалась у 1931. Теоретичним витоком франкфуртської школи є наукова концепція марксизму. Діяльність Франкфуртської школи сприяла формуванню у 60-их pp. так званої критичної (ліворадикальної) соціології, побудованої на принципах неомарксизму.