110. Фізичні особи у Кодексі Наполеона 1804 р. ( правоздатність та дієздатність).

Цивільні кодекси посідають центральне місце у системі джерел. Це зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямів конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особистих немайнових відносин інших галузей права.

Найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права є Французький цивільний кодекс та Німецьке цивільне уложення.

Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), прийнятий у 1804 p., є першою кодифікацією цивільного права буржуазного суспільства. Він побудований за інституційною системою. Його норми розподілено по трьох книгах: про особи, речі, зобов'язання. У вступному титулі містяться правила, що стосуються дії цивільного закону у часі, просторі та за колом осіб.

Книга "Про особи" містить норми про правовий статус громадянина (право та дієздатність, місце проживання, визнання громадянина відсутнім), про укладення та припинення шлюбу, опіку, піклування, усиновлення.

Книга "Про речі і різновиди власності" присвячена нормам, що належать до права власності, інших прав на речі (узуфрукт, користування, проживання, сервітути).

Третя книга "Про різні засоби придбання власності" — це норми про спадкоємство, про дарування між живими і заповіти; загальні положення зобов'язального права і положення про окремі договори (шлюбний договір, продаж, обмін, найом, товариство, позика, схов тощо); норми про давність.

Французькому цивільному кодексу властивий високий рівень юридичної техніки. Він написаний простою і доступною мовою. Протягом 200 років свого існування кодекс не раз змінювався: у початковій редакції нині діє лише половина його статей, понад 100 скасовано, близько 300 доповнено. Значних змін зазнали такі галузі, як правове становище суб'єктів, шлюбно-сімейні відносини, договір про товариства тощо.

Французький цивільний кодекс помітно вплинув на право інших країн (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, латиноамериканських країн, Канади, країн Арабського Сходу, Африки й Азії).

111. Шлюбно - сімейне та спадкове право у Кодексі Наполеона 1804 р.

Одним із завдань Французької революції 1789-1794 рр. було створення єдиної національної правової системи. Мова йшла не лише про створення нового законодавства, але й про його систематизацію. Робилися спроби кодифікувати революційне законодавство, але вони не дали позитивних результатів. Причина невдач - часті зміни груп, які перебували при владі, розбіжності в їхній ідеології та конкретних цілях; тимчасовий, ситуаційний характер багатьох законів; боротьба великої буржуазії проти найрадикальніших вимог найбідніших прошарків суспільства; відсутність чіткого розуміння тих принципів, на яких повинна була здійснюватися кодифікація. І лише після зміцнення влади великої буржуазії, в наполеонівську епоху з'явилися реальні умови для такої кодифікації. У цей період було створено п'ять основних кодексів - Цивільний, Кримінальний, Торговий, Цивільно-процесуальний, Кримінально-процесуальний. Першим 21 березня 1804 р. прийнято Цивільний кодекс. Він розроблявся за участю Наполеона І й увійшов в історію як кодекс Наполеона. Кодекс складався з трьох книг, які поділялися на титули, глави та статті (всього 2281 стаття). Книга перша - "Про осіб" - закріплювала правовий статус фізичних осіб (неюридичних корпорацій). Усі французи (крім заміжніх жінок) були рівними та мали цивільні права. Перша книга також регулювала сімейні відносини. Визнавався тільки цивільний шлюб. Шлюбний вік для чоловіків становив 18, а для жінок 15 років. Шлюб укладався на добровільній основі, але син, якому не виповнилося 25 років, дочка, що не досягла 21 року, могли одружуватися лише за згодою батьків. Обмежувалася влада батьків над неповнолітніми дітьми. Кодекс допускав розлучення, але тільки з поважних причин (невірність, зловживання, грубе поводження чи образа одним з подружжя іншого). Ініціатором міг стати будь-хто з подружжя, але для жінок причин для розлучення визначалося менше. Відносини в сім'ї засновувалися на владі в сім'ї чоловіка та батька. Дружина була обмеженою в правах. Вона без згоди чоловіка не могла виступати в суді, дарувати, купувати чи продавати майно, їй належало жити з чоловіком і завжди слідувати за ним. Діти поділялися на законних (народжених у шлюбі) та позашлюбних. Заборонявся пошук батьківства.

Третя книга — "Прорізні способи, якими надувається власність" — найбільша за обсягом. Вона визначала основні способи набуття права власності: спадкування, дарування, заповіт, зобов'язання. Договір укладався за згодою сторін, які мали рівні права й обов'язки. Спадкування відбувалося за заповітом або за законом. Усі спадкоємці за законом поділялися на черги до 12-го ступеня споріднення та, згідно із законом, отримували однакові частки спадку. Цивільний кодекс Франції 1804 р. став класичним зразком нормативно-правового акта в континентальній системі права та був повністю або частково рецептований у багатьох країнах (Бельгії, Люксембурзі, Греції, деяких латиноамериканських країнах). З численними змінами він діє і в сучасній Франції. Справджується й оцінка, дана цьому актові його ідеологом - Наполеоном: "Мою дійсну славу складають не сорок виграних мною битв - Ватерлоо їх перекреслило. Та не буде забутий Цивільний кодекс".