100. Біль про права 1689 р.

Акт про престолонаслідництво 1701р. Біль про права юрид закріпив встановлення в Англії констит монархії:король не мав права без згоди парламенту скасовувати закони; вибори до парламенту мали бути вільними; виступи й обговорення актів у Парламенті не повинн були обмежув та контролюватися; парламент мав право приймати будь-які закони;королівські витрати щорічно затверджував парламент;відповідальність міністрів перед судом. Осн положення акта:після смерті Вільгельма королевою мала стати його донька-Анна Данська;якщо в Анни не буде дітей-корона мала перейти до нім князів Ганноверзьких;Особа що вступала на корол трон повинна булла приєднатися до протестанської церкви;король не мав права без згоди парламенту виїздити за межу Англії, усі акти короля потребували підпису відпов міністра;заборонялося обіймати посаду в корол адмін й одночасно бути членом парламенту;судді призначені короною залишалися на своїх постах «доки ведуть себе добре».

104. Буржуазна революція 1789-1794 рр. У Франції та її основні етапи

Революція 1789-1794р. була наслідком глибокого протиріччя між капіталістичним способом виробництва і системою феодальних відносин, що перешкоджали його розвиткові (виключне право феодалів на землю, станово-корпоративні обмеження). Головною перешкодою на шляху прогресивних соціальних перетворень був абсолютизм, що остаточно перетворився на той час на політичний оплот феодальної реакції. Франц революція 18 ст. визрівала і протікала в умовах, кои конфронтація буржуазії з феодальною монархією, дворянством і панівною церквою була дуже гострою. Буржуазія не бажала більше миритися з феодально-абсолютистськими порядками, за яких представники третього стану усувалися від участі в державних справах, не були захищені від незаконних конфіскацій майна, не маи особистих гарантій від сваволі королівських чиновників. У революції виділяють три етапи: 1. – Перший етап (14 липня 1789- 10 серпня 1792рр. ) – представники ліберального дворянства і великої буржуазії проводять багато антифеодальних заходів. Вони бояться радикалізм народних мас, і ідуть на компроміс з королівською вадою, у результаті чого у Франції встановлюється конституційна монархія. 2. – Другий етап (10 серпня 1792-2 червня 1793 рр. ) – наростання революційних настроїв. За вимогою народних мас у Франції проголошується республіка, здійснюється ряд антифеодальних заходів, здійснюються позиції революційної демократії. 3. – Третій етап (2 червня 1793 – 27 липня 1794 рр. ) – до влади приходить широкий блок революційно-демократичних сил ( якобінці). Революційно-демократичний режим, сформований за якобінців, забезпечив остаточну перемогу у Франції нового, капіталістичного суспільного і політичного устрою.

105. Закон Ле-Шапельє (1791р. ) у Франції

«Закон стосовно зібрань робітників і ремісників одного і того ж стану та однієї і тієї ж професії» — нормат. акт першого періоду Великої французької революції. Ухвалений 14. VI 1791 на пропозицію адвоката, депутата І. Р. Г. Ле Шапельє (1754-94) Установчими зборами Франції. Зафіксував реакцію вел. буржуазії на зростання — після ухвалення Декларації прав людини і громадянина 1789 та першої конституції Франції — страйків, на посилення вимог щодо скорочення роб. дня до 10—12 год. , підвищення зарплати, на створення профес. робітничих спілок тощо. Спрямований на гальмування страйкового і профсп. руху і водночас на забезпечення практично нічим не обмеженої свободи підприємництва та експлуатації робітництва. Закон передбачав скасування будь-яких станових або профес. корпорацій, категорично забороняв обрання голови, секретаря, ведення протоколів, фіксацію будь-яких рішень, постанов на зборах представників одного і того ж стану або однієї і тієї ж професії. Це стосувалося не лише робітників, лавочників чи підмайстрів, а й підприємців. Муніципальні та адм. органи не повинні були приймати петиції чи відповідати на под. звернення і зобов'язувались оголошувати їх недійсними. Такими, що суперечать конституції, свободі та Декларації прав людини і громадянина, визнавалися і угоди про страйки, а їх провідники та автори віддавалися до поліц. суду з накладенням штрафу в 500 ліврів на кожного звинувачуваного і позбавленням його протягом одного року активних громадян, прав. Суворо заборонялося залучати страйкарів до громад, робіт. Якщо ж ухвали про страйк містили погрози на адресу підприємців або штрейкбрехерів, то сума штрафу подвоювалася з доданням до нього триміс. ув'язнення. Зібрання найактивніших страйкарів могли вважатися збіговиськами заколотників і розганялися силою з наступним покаранням їх організаторів «за всією суворістю законів». Закон діяв майже століття: страйки було дозволено лише у 1864, а профспілки — у 1884.