51. Кодекс та інституції Юстиніана у Візантії

Кодекс Юстиніана: перше видання 529 р. , друге – 534 р. . Кодекс охопив усі конституції імператорів, включаючи 4, 6 тис. конституцій. Складається з 12-ти книг. З яких 1, 9-12 – були присвячені різним питанням публічного права, а книги 2-8 – приватному праву. Кожна книга поділялася на титули, у межах яких імператорські Конституції систематизувалися в хронологічному порядку. Титули, у свою чергу, були поділені на параграфи. Інституції Юстиніана, видані в 533 р. н. е. Вони були укладені подібних збірників класичних юристів, насамперед Гая. Інституції Юстиніана, однак, не були простою компіляцією з книг попередніх авторів. Це був оригінальний твір, хоча і побудований з 4 книг, що, у свою чергу, поділяються на титули. Перша книга присвячена праву в цілому і правовому становищу осіб, друга – речам речовому праву, третя – спадкуванню, договорам і зобов’язанням, четверта – деліктам і позовам. Інституціям було надано силу закону, на них могли посилатися судді, виносячи рішення.

52. 52.Дигести – основна частина кодифікації Юстиніана у Візантії

53. Найважливішу за багатством використаного правового матеріалу частину Зволу юстиніана становлять Дигести (або Пандекти), видані в 533 р. до н. е. Під час їх укладення були використані праці 39 юристів, близько 1, 5 тис. творів. З цих творів узяті витяги, які були підібрані і розташовані за певною системою з усуненням багатьох протиріч. Дигести містять близько 150 тис. фрагментів, найбільше з них цитат Ульпіана (1/5), Павла (1/6). Дигести складаються з 50 книг, кожна із них поділяється на титули, а потім на фрагменти із зазначенням авторів цих творів. Усі цитовані в них уривки з творів класичних юристів одержали силу закону. Дигести стали найбільш відомим і широко використовуваним джерелом Римського права для наступних епох.

Дигести містяться в 50-ти книгах: 1 книга – містить матеріал про форми права, про правовий статус осіб, посадовців; 2 – 46 книги – присвячені приватному праву; 47, 48 – кримінальному праву; 49 – апеляціям, 50 – юридичним дефініціям і правилам.

53. Епанагога у Візантії

ЕПАНАГОГА— збірник правових норм, складений у Візантії між 884 і 886 від імені імператора Василя І та його синів Лева й Александра. Слугував посібником для суддів. Епанагога– законодавчий звід імператора Василя І Македонянина. У ньому остаточно оформилася ідея "симфонії Царства й Священства" – союзу світської й духовної влади. Ця ідея була висунута ще імператором Юстиніаном І.

Глава Візантійської Церкви одержував високе місце в державній структурі, рівнозначне становищу царя. Але якщо імператор зобов'язаний у першу чергу піклуватися про "забезпечення народних сил мудрим управлінням", то патріарх повинен турбуватися про "порятунок довірених йому душ", "тлумачити правила древніх, визначення святих батьків, а також положення святих соборів", тобто вирішувати питання, пов'язані з віровченням. У цю область відтепер не міг втручатися навіть імператор. Він, у свою чергу, зобов'язувався подавати приклад благочестя й своєю діяльністю "підкріплювати" те, чому вчить і до чого призиває Церква. У тому, що в ІX ст. виключні права священства були підтверджені законодавчо, позначився досвід попередніх сторіч, коли імператори часом силою намагалися нав'язувати Церкві ті або інші неправославні богословські погляди, вносячи смуту в її життя та у життя імперії. До Е. включено постанову, яка забороняла сановній знаті позбавляти підлеглих осіб їхніх зем. володінь шляхом купівлі або дарування.

У галузі сімейного права в Е. зберігалися норми Еклоги, зокрема елементи викупу майб. дружини при вступі в шлюб.