4. Кримінальна відповідальність

Чинним законодавством за порушення правил і нормативних актів охорони праці встановлена також і кримінальна відповідальність відповідно до кримінального кодексу України (КК).

Кримінальна відповідальність може бути застосована до службових осіб, які допустили злісні порушення норм і правил охорони праці, невиконання умов колективного договору (угоди), наказів роботодавця або розпоряджень органів нагляду за станом охорони праці, внаслідок чого трапилися нещасні випадки, виникли професійні захворювання або інші важкі наслідки.

Відповідно до Кримінального кодексу до винних осіб можуть застосовуватися такі основі покарання :

• позбавлення волі на строк від трьох місяців до десяти років, а в особливо тяжких випадках до п’ятнадцяти років (КК, ст.25);

• виправні роботи без позбавлення волі на строк від двох місяців до двох років;

• позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю на термін від два до п’ять років;

• штраф залежно від тяжкості наслідки у межах від десяти до однієї тисячі мінімальних неоподаткованих розмірів заробітної плати і навіть більш високі;

• громадська догана, яка полягає у публічному висловленні судом догани від імені держави (КК, ст.33).

До кримінальної відповідальності можуть притягатися безпосередні керівники робіт, при виконанні якими службових обов’язків були допущені порушення вимог охорони праці (бригадири, майстри, виконроби, головні спеціалісти підприємства і ін.).

Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за порушення законодавства про працю зокрема:

• незаконне звільнення людини з роботи;

• невиконання рішення суду про поновлення на роботі та ін.

• Незаконне звільнення з роботи працівників або невиконання рішення суду про поновлення на роботі та ін..

36 Вибухонебезпечні характеристики речовин і матеріалів

Показники пожежної і вибухової небезпеки речовин і матеріалів — це сукупність властивостей, що характеризують їх здатність до виникнення й поширення процесу горіння .

Кожна рідка, тверда і газоподібна речовина та пил, що здатні го­ріти під дією вогню, називається горючою речовиною.

Горіння, яке виникає внаслідок відкритого вогню на невеликій частині горючої речовини (локально), називається спалахуванням. Щоб речовина спалахнула і почала горіти, її необхідно підігріти до температури спалахування.

Температура спалахування — це найменша температура горючої речовини, при якій вона починає займатися від імпульсу запалю­вання і продовжує горіти після його вилучення. Спалахування — це початкова стадія процесу горіння, коли горюча речовина локально нагріта до температури спалахування при якій прискорюється лан­цюгова реакція горіння, що супроводжується самоспалахуванням всього об’єму горючої речовини.

Самоспалахування - це процес горіння всього об’єму горючої речовини, який виникає без впливу відкритого полум’я, а через прискорення екзотермічних реакцій і характеризується температу­рою самоспалахування.

Температура самоспалахування - це найменша температура до якої необхідно нагріти горючу речовину, щоб унаслідок подальшо­го самоокиснення виникало горіння без контакту з джерелом від­критого вогню.

Дані про температуру спалахування і сам о м па. іаху ва н н я викори­стовують для встановлення групи горючості речовин і оцінки їх ви- бухопожежонебезпеки.

Для виникнення процесу горіння необхідно мати мінімальний імпульс запалювання.

Мінімальний імпульс запалювання - це найменше значення ене­ргії джерела запалювання, за якого можливе спалахування суміші горючої речовини у повітрі. Цей показник використовують гіри роз­робці заходів для забезпечення безпечних умов при переробці го­рючих речовин.

Інтенсивність процесу горіння характеризує такий показник як швидкість вигоряння. Швидкість вигоряння - це кількість горючої речовини, що згоряє за одиницю часу на одиниці площі. Цей показ­ник використовують для розрахунків тривалості горіння рідин у ре­зервуарах, визначення температурного режиму пожежі та ін.

Для класифікації матеріалів за димоутворюючою здатністю ви­користовують такий показник як: коефіцієнт димоутворення. Коефі­цієнт димоутворення -- це показник, що харакгеризує оптичну гус­тину диму, який виникає під час горіння певної кількості горючої речовини. Оптична густина диму - це десятковий логарифм відно­шення потоку, що надходив, до світового потоку, який пройшов крізь дим, віднесений до шляху проходження світла.

Будівельні матеріали класифікують за; наступними показниками пожежної небезпеки: горючістю, займистістю, поширенням полум’я поверхнею, димоутворювальною здатністю та токсичністю продук­тів горіння.

За горючістю будівельні матеріали підрозділяють на негорючі (НГ) та горючі (Г).

Негорючі будівельні матеріали за іншими показниками пожеж­ної небезпеки не класифікують.

Горючі будівельні матеріали підрозділяють на чотири групи: Г1 (низької горючості); Г'2 (помірної горючості); ГЗ (середньої горю­чості); Г4 (підвищеної горючості).

Горючі будівельні матеріали за займистістю підрозділяють на три групи: В! (важкозаймисті); В2 (помірнозаймисті); ВЗ (легко­займисті).

Горючі будівельні матеріали за поширенням полум’я поверхнею підрозділяють на чотири групи: РП1 (не поширюють); РП2 (локаль­но поширюють); РПЗ (помірно поширюють); РГІ4 (значно поши­рюють).

Горючі будівельні матеріали за димоутворювальною здатністю підрозділяють на три групи: Д1 (з малою димоутворювальною здат­ністю); Д2 (з помірною димоутворювальною здатністю); ДЗ (з висо­кою димоутворювальною здатністю).

Горючі будівельні матеріали за токсичністю продуктів горіння підрозділяють на чотири групи: ТІ (малонебезпечні); Т2 (помірно- небезпечні); ТЗ (високонебезпечні); Т4 (надзвичайнонебезпечні).