4.Основні законодавчі акти про охорону праці, основні принципи державної політика в галузі оп.

Охорона праці – це система законодавчих актів і відповідних соціально-економічних, технічних, гігієнічних та організаційних заходів, що забезпечують безпеку людини, збереження її здоров’я і працездатності в процесі праці.

Завданням охорони праці є зведення до мінімуму ймовірності травматичного ушкодження людини.

До основних законодавчих актів та ін. документів що регламентують правові відносини у сфері ОП відносяться:

1. Закон про ОП прийнятий 1992 року з ост. Ред.. у 2002. Він базується на конституції України.

Нормативно-правові акти з охорони праці

Законодавство про охорону праці складається з Закону про ОП, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце посідають державні стандарти України (ДСТУ) та відповідні нормативні акти (правила, норми, інструкції тощо) колишнього Радянського Союзу, які є чинними в Україні на даний час.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Законодавчими актами в ОП є нормативно-правові акти про ОП (НПАОП) – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції, яким надано силу закону і вони є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, організаціями установами.

До найважливіших НПАОП належать:

1. Порядок розслідування нещасних випадків №1332

2. Правила відшкодування працівникові шкоди №838

3. Положення про навчання з ОП

4. Список виробництв на яких забороняється праці жінок

5. Перелік робіт з підвищеною небезпекою

6. Положення про службу ОП

Державна політика а галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров’я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних й здорових умов праці. Цей принцип зобов’язує підприємців дотримуватися вимог нормативних актів, здійснювати атестацію робочих місць, щоб не погіршувався стан здоров’я працюючих та не знижувався рівень їх працездатності;

• підвищення рівня промислової безпеки шляхом введення суцільного контролю за станом виробничої діяльності, створенням безпечних та нешкідливих умов праці. Для цього роботодавець має впроваджувати сучасні засоби безпеки, новітні технології механізацію та автоматизацію виробничих процесів контролювати трудову та технологічну дисципліну й нести повну відповідальність за створення таких умов праці, які б відповідали вимогам чинного санітарно – гігієнічного законодавства;

• комплексного розв’язування завдань охорони праці на підставі загальнодержавних та регіональних програм, розроблених відповідно до економічної та соціальної політики держави та новітніх досягнень науки й техніки в галузі безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії на п’ять років та на кожний поточний рік;

• соціального захисту працівників, відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві, збереження місця роботи та середнього заробітку при витраті ними працездатності на весь період її відновлення або визнання їх інвалідами.