8.Стратегічне планування.

Починаючи із 60-х років п-ва стають все більш залежними від попиту споживачів, виникає потреба розробляти реальні і надійні плани майбутнього розвитку п-ва з урахуванням ситуації, що складається на п-ві та його зовн. оточенні. стратегічне планування характерна тим що воно розробляє стратегічні відповіді на дії конкурентів і спрямовані на зменшення впливу загроз зовнішнього середовища. Стратегічне планування – це адаптивний процес за допомогою якого здійснюється розроблення та корегування системи порівняно формалізованих планів на основі безперервного контролю та оцінювання змін які відбуваються як в середині так і зовні п-ва. Стратегічне планування посідає центральне місце у системі стратегічного управління. При стратегічному плануванні відсутні передбачення про те що майбутнє повинно бути кращим минулого і не вважається що майбутнє можна передбачити шляхом екстраполяції. 1етап. Спочатку виконується аналіз перспектив п-ва і завданням якого є виясненя тих тенденцій, небезпек, а також окремих надзвичайних ситуацій, які здатні змінити складні тенденції. 2етапом є аналіз позицій у конкурентній боротьбі. Його завданням є визначення того наскільки можна підняти результат д-ті п-ва покращивши конкурентну стратегію у тих видах д-ті яким воно займається. 3етап. Вибір стратегії. На цьому етапі порівнюється перспективи різних видів д-ті п-ва встановлюються пріоритети і розподіляються ресурси між різними видами д-ті. Загальний рівень результату на який може розраховувати п-во користуючись аналізом своїх конкурентних можливостей зображається лінією існуючого потенціалу. П-ва можуть задовольнитися даною лінією як орієнтиром на майбутнє. У цьому випадку аналіз границі закінчується і п-во приступають до формулювання цілей. Однак для більшості п-в лінія існуючого потенціалу є неприйнятною для п-ва через такі причини: набір видів д-ті, яким займається п-во є стратегічно уразливими; лінія перспектив виявляє невідповідність між довго і короткотерміновою стратегією4 упраління претендує на досягнення темпів росту які є набагато вищими за лінію існуючого потенціалу. 4етап. Аналіз шляхів диверсифікації. Його завданням є: оцінка недоліків набору видів д-ті і визначення нових видів до яких п-ву необхідно перейти. Аналізуючи нові напрямки, п-во виходить на загальні цілі та завдання. 5етап. Є формування короткострокових і стратегічних цілей. Короткострокові цілі орієнтують д-ть п-ва у його повсякденній роботі а стратегічні закладають основи майбутньої рентабельності.(ТУТ МАЄ БУТИ ГРАФІК)

9.Стратегічне управління.

Для реалізації стратегії необхідно щоб усе п-во функціонувало у стратегічному режимі отже потрібне стратегічне управління. Стратегічне управління – це управлінський процес який опирається на людський потенціал як основу п-ва орієнтує в-чу д-ть на інтереси споживачів гнучко реагує і здійснює своєчасні зміни на п-ві що відповідають виклику з боку оточення і дозволяє досягти конкурентних переваг що дає можливість виживати п-ву у довготерміновій перспективі досягаючи при цьому своїх цілей. На сучасному етапі п-вам на завжди вдається справлятися із змінами та несподіванками, які зявляються досить часто і швидко. Для того щоб вирішити ці проблеми світова практика розробила 3види стратегічного управління: 1)стратегічне управління на основі рангування стратегічних завдань; 2) управління за слабкими сигналами; 3) управління в умовах неочікуваних подій. Проблеми які виявляються у ході спостереження за зовнішньою обстановкою по-різному забезпечені інформацією, одні-є настільки конкретними і очевидними, що п-во може дати їм оцінку і прийняти необхідні заходи, це є сильні сигнали. Про інші проблеми відомо лише за слабкими сигналами тобто ранніми і не точними ознаками настання важливих подій такі сигнали з часом можуть міцнішати поступово переростаючи у сильні сигнали. Ситуація може змінюватися настільки стрімко що п-во яке очікує сильного сигналу може запізнитися із прийняттям рішень, тому управління за слабкими сигналами передбачити прийняття рішень ще тоді коло із зовнішнього середовища поступають слабкі сигнали. Потреба в управлінні в умовах неочікуваних подій виникає тоді коли деякі проблеми випадають з-під уваги спостерігачів якби вони не старались і перетворюються при цьому у стратегічні несподіванки. Це означає що: проблема виникає раптово і всупереч очікуванням; вона ставить нові завдання які не відповідають минулому досвіду п-в; невміння прийняти контрзаходи призводить до крупного фінансового збитку або до погіршення умов отримання прибутку; контрзаходи повинні бути прийняті терміново, але існуюча на п-ві ситуація цього не дозволяє. Самі великі труднощі на п-ві виникають при поєднанні всіх факторів. Попередні стратегії і фактори є непридатними завдання є новим зявляється багато нової інформації і на п-ві може виникнути паніка. У випадку настання неочікуваних подій для покращення ситуації на п-ві проводиться перерозподіл обов’язків вищого керівництва. Одна група веде контроль і зберігає моральний мікроклімат у колективі. Друга- веде роботу з мінімальним рівнем зривів, третя займається прийняттям надзвичайних заходів. Окрім того із спеціалістів створюються оперативні групи які терміново виробляють велику к-сть рішень які в подальшому аналізуються і з яких приймаються найбільш оптимальні.