1. Філософія Сократа.

Філософські системи Сократа (469-399 до н.е.),Платона,Аристотеля постали як реакція на бунт софістів. У соціальному вченні вони стверджували значущість соціальних інститутів (звідси такий інтерес до феномена держави),а в загально філософському – намагалися відновити загально значущість ідей добра,прекрасного,істини,подолати релятивізм і суб’єктивізм софістів. Боротьба із софістами стала головним мотивом творчості Сократа і Платона.

Сократ зробив спробу відновити загальне у сфері,відкритій самими ж софістами – в людський суб’єктивності. Але якщо софісти зупинилися на рівні чуттєвості,яка за природою є неусталеною (звідси їх релятивізм і скептицизм),то Сократ відкрив сферу розуму,в якій відношення між поняттями регулюються логікою.

Заслугою Сократа,Платона та Арістотеля перед філософією є те,що вони відкрили і почали досліджувати теоретичне мислення – сферу всезагальних ідей.

Сократ – своєрідна фігура в давньогрецькій філософії.За переказами,він був неписьменний,не залишив написаних творів.Про його погляди можна дізнатися з творів Платона,в яких Сократ виведений як один з учасників філософської дискусії.Будучи учнем софістів,він не без їх впливу проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе,а мудрість – найвищою доброчесністю людини.Моральні пороки Сократ пояснював незнанням.

Слова філософа про те,що ідеї законів,які він захищав,витають навколо нього і не дають змоги йому порушити їх,є вищим виявом правосвідомості Сократа.

Основні ідеї:

Майевтика й іронія

Сократовські діалоги були пошуком істиного знання, і важливим кроком на цьому шляху було усвідомлення його відсутності, розуміння власного незнання. Згідно з легендою, Дельфійською піфією Сократ був названий “наймудрішим з усіх мудрих”. Напевно, це пов’язано з його висловлюванням про обмеженість людського знання: “Я знаю, що нічого не знаю”. Користуючись методом іронії, Сократ надіває на себе маску простакуватого, просить навчити будь-чому або дати пораду. За цією грою завжди стоїть серйозна мета – примусити співрозмовника виявити себе, своє незнання, добитися ефекту благотворного потрясіння слухача.

Про людину

Повторюючи за Дельфійським Оракулом “Пізнай самого себе”, Сократ звертається до проблеми людини, до вирішення питання про сутність людини, про її природу. Можна вивчати закони природи, рух зірок, але навіщо йти так далеко, говорить Сократ, – пізнай самого себе, занурься в близьке, і тоді, через пізнання доступних речей, ти зможеш прийти до тих самих глибоких істин. Людина для Сократа – це, перш за все, її душа. А під “душою” Сократ розуміє наш розум, здатність мислити, і совість, моральне начало. Якщо сутність людини – її душа, тоді особливої турботи потребує не стільки її тіло, скільки душа, і найвище завдання вихователя – навчити людей зрощувати душу. Благою й досконалою робить душу доброчесність. Доброчесність пов’язана в Сократа із пізнаням, що є необхідною умовою здійснення добрих вчинків, оскільки, не розуміючи сутності блага, не будеш знати, як діяти заради добра. Доброчесність і розум зовсім не протирічать одне іншому, оскільки мислення вкрай необхідне для відкриття Доброго, Прекрасного й Справедливого. Сократ розкриває поняття щастя й можливості його досягнення. Джерело щастя знаходиться не в тілі й не в чомусь зовнішньому, а в душі, не в насолоді речами зовнішнього матеріального світу, а в почутті внутрішньої сповненості. Людина щаслива тоді, коли її душа впорядкована й доброчесна. Душа, за Сократом, це господиня тіла, а також інстинктів, пов’язаних із тілом. Це господарювання і є свободою, яку Сократ називає самовладанням. Людина має добиватися влади над собою, ґрунтуючись на своїй доброчесності: “Мудрость состоит в том, чтобы победить самого себя, тогда как невежество ведет к поражению от самого себя”.