1. Формування релігійної свідомості. Її особливості.

Релігійна свідомість – це сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом священне, вище та істинне буття (або ж чудесне) та такі, що спрямовані до означених предметів.

Релігійна свідомість - це набута з певних причин віра у надприродне викликає інтелектуально-вольовий або емоційний потяг до конкретної моделі сакрального. Людина засвоює пропонований їй образ сакрального, на базі якого формуються розумові конструкції: поняття, судження, умовиводи, якими людина пояснює власну долю, причини появи себе на світ, мету життя тощо. До цього додаються релігійні переживання і релігійні по-чуття, викликані як власними умоглядними побудовами, так і специфічними релігійними символами.

У кожної релігійної людини під час трансляції інформації формується образ конкретного надприродного, що має конкретне ім’я, канонічні (стандартні) складові компоненти (наприклад, триєдиний Бог християн); засвоюються релігійні знання з космогонії, антропо- та етногенезу тощо. Цією конкретикою релігійна людина радикально відрізняється від нерелігійної, або від тих осіб, які вірять у щось неконкретне.

Релігієзнавці виокремлюють два рівні релігійної свідомості:

• - повсякденна оперує переважно уявленнями та емоційними утвореннями: образами, установками, настроями, почуттями, переживаннями, звичками, традиціями. На раціональному рівні людина володіє фрагментарною інформацією про нюанси історії своєї релігії, її знакових систем тощо;

• - концептуальна релігійна свідомість існує у формі систематизованого віровчення. Людина прагне до найповнішого отримання релігійної інформації: вивчає священні тексти, засвоює перелік догматів, визнання яких розцінюється як обов’язкова умова «правовірності».

Релігійна свідомість має дві сторони раціональну та емоційну. Існує два підходи. Представники першого тлумачать релігійну віру переважно як інтелектуальний феномен, роблять акцент на змістовному характері релігійних уявлень, розглядаючи релігію переважно як міфологічну систему. (Релігійні уявлення спочатку виступають у наочно-чуттєвих образах. Джерелом образного матеріалу служать природа, суспільство, сама людина. На базі цих образів формуються розумові конструкції: поняття, судження, умовиводи). Представники другого підходу роблять акцент на емоційно-вольовому елементі. Релігійна віра – це перш за все релігійні переживання, релігійні почуття.

Віра (?) Переважна більшість емоційно-вольової сфери над раціональною, над доказами розуму (?)

8. Місце німецької класичної філософії в історії філосовської думки.

1. Філософія і.Канта

Періоди

1. Докритичний (природньо-науковий)

2. Критичний

• Критика чистого розуму

• Критика практичного розуму

• Критика здатності судження

Критика чистого розуму: теорія пізнання. Кант здійснив коперніканський переворот у філософії. Він підриває фундаментальне припущення теорії про те, що передумовою пізнання є вплив об’єкта на суб’єкт. Він стверджував зворотнє. Здібності до пізнання закладені в людині від початку.

За кантом, існує 3 етапи пізнання

1. Чуттєве

2. Розсудок

3. Розумове пізнання

І

людина

Чуттєве пізнання.