1. Предмет філософії, її роль та місце у суспільстві.

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Духовне та природне, як її суттєві якості, існують і виявляють себе у тісному взаємозв’язку. Людина укорінена в життя не тільки інстинктом, а й духом, поєднує в собі природу і культуру, тіло і дух. Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки, тобто не лише розуміє, що чинить ту чи іншу дію, але й виправдовує, чому саме чинить так, прояснює причини та сенс цих дій. Це потрібно не лише для організації повсякденних, практичних дій, спрямованих на забезпечення існування нашої матеріальної оболонки. Свідомість духовно укорінює людину в життя. Через релігію, мистецтво, філософію людина духовно входить у життя, віднаходить сенс свого існування, формує певні настанови щодо життя. Втрата сенсу життя, духовних орієнтирів є глибокою трагедією людського буття.

Сенс свого існування, зміст і мету життя людини, особливості взаємодії людини та довколишнього світу у різні часи людство визначало по-різному.

Узагальнити досвід подібних пошуків, допомогти вирішити їх для себе кожній людині покликана наука філософія.

Філософія (грец. Philosophia – любов до мудрості) – вчення, яке прагне осягнути всезагальне в світі, у людині та суспільстві.

Термін “філософія” має давньогрецьке коріння. Він походить від двох грецьких слів: “філео” – любов (у деяких філософіях від “філос” – приязний, друг) і “Софія” - мудрість і означає любов до глибоких теоретичних міркувань, а в дослівному перекладі – “любов до мудрості”. Українськи філософи 18-19ст., і передусім Г.Сковорода, позначали філософію словом “любомудріє”. Вперше термін “філософія” з’явився у вжитку відомого давньогрецького мислителя Піфагора (прибл. 570-497р. до н.е.),який вважав, що “мудрість” – це якість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати, любити її. А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький філософ Платон (429-347 р. до н.е.).Спочатку філософія охоплювала увесь комплекс людських знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисциплінарної диференціації. Знання були синкретичними, тобто єдиними, такими, що концентрували в собі всю інформацію про світ, його будову і сутність, про людину та її місце в світі, про щастя, сенс людського буття тощо.

Філософія як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе ,сутності світу і свого призначення в ньому започатковується у 7-6ст. до н.е. у таких осередках людської цивілізації, як Давні Індія та Китай, досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції.

Специфіка філософського знання

Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим-теоретичним, тобто заснованим на розумі. Однак філософія наділена властивістю, яка виводить її за межі світогляду. Вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтуються а пізнанні. Релігія, наприклад, не займається пізнанням світу, щоб потім давати йому своє пояснення. Її вихідні засади пояснення задані у священних книгах (Біблія, Коран та ін..).Для філософії світ завжди є проблемою. Вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання невідомо, просякнута пафосом пізнання. Зрештою ,світ як невідоме, як проблема постав лише перед філософією. Для незрілого мислення проблема не існувало .Виникнення філософії засвідчило зрілість духу, його мужність не тільки порушувати проблеми, а й утримувати їх протягом певного часу нерозв’язаними. На цій підставі можна стверджувати, що однією з особливостей філософського знання є його спрямованість на подолання проблем, усвідомлення незавершеності процесу пізнання.

Філософію і науку споріднює, як уже зазначалось, націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви. Наука також є теоретичним, загальним знанням. Більше того, історично деякий час філософія і наука існували як єдина система знання. Отже, і філософське, і наукове знання є теоретичним, тобто побудованим на узагальненнях, правилах логіки, що дає підстави розглядати філософію як науку.

Ціннісне відношення до світу споріднює філософію з релігією, про що вже йшлося, і мистецтво. Мистецтво оперує художніми образами, які к і поняття філософії, відтворюють дійсність. У художньому образі злилися сам предмет і спосіб його бачення митцем. Немає нічого суперечливого в тому, що один і той самий пейзаж різні художники можуть видворити в однаково прекрасних картинах по-різному.

Однак філософія, будучи багато в чому спорідненою з мистецтвом, суттєво відрізняється від нього. Мистецтво оперує художніми, чуттєвими образами. Художній образ-це загальне в чуттєвій формі, це узагальнення на рівні відчуттів (типові образи з художньої літератури).

Функції філософії:

Філософія виконує найрізноманітніші суспільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже понад дві з половиною тисячі років. Серед них:

-світоглядна, пов’язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;

-загальнометодологічна (“методос” – спосіб),що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

-пізнавальна (гносеологічна),що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;

-прогностична, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;

-критична з її принципом “піддавай усе сумніву”,виконуючи анти догматичну роль у розвитку знань;

-аксіологічна з її вимогою дослідження об’єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;

-соціальна, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

-гуманістична, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії.

-освітня, пов’язана з впливом філософії на свідомість людей.

Предмет філософії – людина в її відношенні до природного та суспільного світу

Питання що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки проблематика її історично змінювалась. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до 17ст.філософія охоплювала все знання про світ. Тому при визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення розумом всезагального.(буття – небуття, простір – час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо),з яких “конструюється ” світ, і є предметом філософії.