- •1. Визначення поняття кримінології як науки. Співвідношення кримінології з іншими науками.
- •2. Предмет кримінології.
- •3. Функції та завдання кримінологічної науки.
- •4. Система та структура кримінологічних знань.
- •5. Поняття методології кримінологічної науки.
- •6. Методи та методики кримінологічних досліджень.
- •7. Природа та сутність злочинності.
- •8. Визначення поняття злочинності та її основних рис.
- •9. Кримінологічні показники злочинності та основні способи їх вимірювання.
- •10. Латентна злочинність: види, причини та способи виявлення.
- •11. Основні тенденції злочинності в Україні у сучасний період.
- •12. Поняття детермінації та детермінант. Детермінація та причинність у кримінології. Співвідношення детермінант злочинності та конкретного злочину.
- •13. Науково-теоретичні підходи до вивчення причинності у кримінології.
- •14. Класифікації детермінант злочинності.
- •15. Основні детермінанти злочинності в Україні у сучасний період.
- •16. Типологія (класифікація) особи злочинця та мотивація злочинної поведінки
- •17. Структура особи злочинця
- •18. Механізм злочинної поведінки: поняття, структура, види.
- •19. Зміст окремих ланок механізму злочинної поведінки.
- •20. Конкретна життєва ситуація: поняття, види та роль в механізмі злочинної поведінки.
- •21. Віктимна поведінка в механізмі злочинного прояву.
- •22. Поняття, мета, завдання та рівні попередження злочинів.
- •23. Організаційні та правові засади попередження злочинів.
- •24. Система попередження злочинів. Класифікація заходів попередження злочинів.
- •5) Медичні та психолого-педагогічні;
- •6) Технічні;
- •25. Суб’єкти попередження злочинів.
- •26. Поняття організованої злочинності, її основні ознаки.
- •27. Суспільна небезпечність організованої злочинності: економічний, політичний, соціальний та інші аспекти.
- •28. Причини організованої злочинності. Її зв’язок з тіньовою економікою.
- •29. Проблеми боротьби з організованою злочинністю.
- •30. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.
- •Особа неповнолітнього злочинця
- •31. Причини злочинності неповнолітніх. Загальносоціальні причини та умови
- •Фактори, пов'язані з близьким оточенням неповнолітніх:
- •32. Попередження злочинності неповнолітніх.
- •Етапи профілактики злочинності неповнолітніх
- •33. Кримінально-виконавче право та його предмет.
- •34. Принципи кримінально-виконавчого права.
- •35. Норми та джерела кримінально-виконавчого права.
- •36. Зміст і особливості кримінально-виконавчих правовідносин.
- •37. Наука та курс кримінального права.
- •38. Загальна характеристика кримінально-виконавчого законодавства України.
- •Конституція України
- •Міжнародні договори України
- •Квк від 11 липня 2003 року
- •Закони України
- •Підзаконні нпа: Укази Президента
- •Підзаконні нпа: Постанови кму
- •39. Поняття правового становища засуджених – основні права і обов’язки засуджених.
- •40. Загальна характеристика конституційних прав та обов’язків засуджених до позбавлення волі.
- •41. Право засуджених на особисту безпеку.
- •42. Поняття та завдання Державної кримінально-виконавчої служби України.
- •43. Види органів та установ виконання покарань.
- •44. Поняття контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- •45. Державний контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань (парламентський, відомчий та прокурорський нагляд).
- •46. Громадський контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- •47. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії; направлення засудженого до позбавлення волі для відбування покарання; переміщення засуджених до позбавлення волі
- •48. Роздільне тримання засуджених у виправних та виховних колоніях.
- •49. Структурні дільниці виправних і виховних колоній
- •50. Поняття та основні вимоги режиму відбування покарання. (у виправних колоніях).
- •51. Праця засуджених до позбавлення волі. (особливості, принципи)
- •52. Оплата праці та відрахування із заробітку засуджених до позбавлення волі.
- •53. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі. Стаття 123. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі
41. Право засуджених на особисту безпеку.
Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку
1. Засуджені мають право на особисту безпеку.
2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.
4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи: ізольоване тримання; переведення в іншу установу виконання покарань.
5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.
За загальним значенням безпека — це стан, коли кому-не-будь чи чому-небудь ніщо не загрожує, а з юридичної точки зору безпека — це стан захищеності життєво важливих інтересів особи. Безпека — це гарантія, необхідна умова
|
життєдіяльності особи, що дозволяє їй зберігати та збільшувати духовні та матеріальні цінності; це відсутність небезпек та загроз. Суть безпеки полягає у постійному існуванні загрози і перманентна необхідність управління нею.У літературі визначається, що інститут юридичної безпеки включає у себе дві проблеми: по-перше, юридичного захисту життєво важливих інтересів особи; по-друге, захищеності життєво важливих інтересів особи від загроз, які виникають у сфері юридичних правовідносин (в тому числі й у сфері кримінально-виконавчих правовідносин). Тому забезпечення особистої безпеки засуджених і відбувається у двох напрямках: перший — закріплення цього права в законодавстві; другий — визначення порядку його реалізації.
Порядок забезпечення права засуджених на особисту безпеку врегульований у ст. 89 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. За цією статтею у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засудженого, до якого згідно із законом у зв'язку з його участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, необхідності захисту його від розправи з боку інших засуджених або за заявою засудженого з проханням про забезпечення особистої безпеки, якщо він не допустив порушення режиму, а також ізоляції засудженого на час підготовки необхідних матеріалів на переведення його до іншої установи (про порядок переведення дивись коментар до ст. 93 КВК України), за мотивованою постановою начальника установи, дозволяється тримати його в окремій камері ПКТ (ОК), ДІЗО та карцері на загальних підставах до закінчення перевірки, усунення небезпеки, остаточного розв'язання конфлікту або отримання наряду на переведення але не більше ЗО діб.