- •1. Визначення поняття кримінології як науки. Співвідношення кримінології з іншими науками.
- •2. Предмет кримінології.
- •3. Функції та завдання кримінологічної науки.
- •4. Система та структура кримінологічних знань.
- •5. Поняття методології кримінологічної науки.
- •6. Методи та методики кримінологічних досліджень.
- •7. Природа та сутність злочинності.
- •8. Визначення поняття злочинності та її основних рис.
- •9. Кримінологічні показники злочинності та основні способи їх вимірювання.
- •10. Латентна злочинність: види, причини та способи виявлення.
- •11. Основні тенденції злочинності в Україні у сучасний період.
- •12. Поняття детермінації та детермінант. Детермінація та причинність у кримінології. Співвідношення детермінант злочинності та конкретного злочину.
- •13. Науково-теоретичні підходи до вивчення причинності у кримінології.
- •14. Класифікації детермінант злочинності.
- •15. Основні детермінанти злочинності в Україні у сучасний період.
- •16. Типологія (класифікація) особи злочинця та мотивація злочинної поведінки
- •17. Структура особи злочинця
- •18. Механізм злочинної поведінки: поняття, структура, види.
- •19. Зміст окремих ланок механізму злочинної поведінки.
- •20. Конкретна життєва ситуація: поняття, види та роль в механізмі злочинної поведінки.
- •21. Віктимна поведінка в механізмі злочинного прояву.
- •22. Поняття, мета, завдання та рівні попередження злочинів.
- •23. Організаційні та правові засади попередження злочинів.
- •24. Система попередження злочинів. Класифікація заходів попередження злочинів.
- •5) Медичні та психолого-педагогічні;
- •6) Технічні;
- •25. Суб’єкти попередження злочинів.
- •26. Поняття організованої злочинності, її основні ознаки.
- •27. Суспільна небезпечність організованої злочинності: економічний, політичний, соціальний та інші аспекти.
- •28. Причини організованої злочинності. Її зв’язок з тіньовою економікою.
- •29. Проблеми боротьби з організованою злочинністю.
- •30. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.
- •Особа неповнолітнього злочинця
- •31. Причини злочинності неповнолітніх. Загальносоціальні причини та умови
- •Фактори, пов'язані з близьким оточенням неповнолітніх:
- •32. Попередження злочинності неповнолітніх.
- •Етапи профілактики злочинності неповнолітніх
- •33. Кримінально-виконавче право та його предмет.
- •34. Принципи кримінально-виконавчого права.
- •35. Норми та джерела кримінально-виконавчого права.
- •36. Зміст і особливості кримінально-виконавчих правовідносин.
- •37. Наука та курс кримінального права.
- •38. Загальна характеристика кримінально-виконавчого законодавства України.
- •Конституція України
- •Міжнародні договори України
- •Квк від 11 липня 2003 року
- •Закони України
- •Підзаконні нпа: Укази Президента
- •Підзаконні нпа: Постанови кму
- •39. Поняття правового становища засуджених – основні права і обов’язки засуджених.
- •40. Загальна характеристика конституційних прав та обов’язків засуджених до позбавлення волі.
- •41. Право засуджених на особисту безпеку.
- •42. Поняття та завдання Державної кримінально-виконавчої служби України.
- •43. Види органів та установ виконання покарань.
- •44. Поняття контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- •45. Державний контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань (парламентський, відомчий та прокурорський нагляд).
- •46. Громадський контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- •47. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії; направлення засудженого до позбавлення волі для відбування покарання; переміщення засуджених до позбавлення волі
- •48. Роздільне тримання засуджених у виправних та виховних колоніях.
- •49. Структурні дільниці виправних і виховних колоній
- •50. Поняття та основні вимоги режиму відбування покарання. (у виправних колоніях).
- •51. Праця засуджених до позбавлення волі. (особливості, принципи)
- •52. Оплата праці та відрахування із заробітку засуджених до позбавлення волі.
- •53. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі. Стаття 123. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі
37. Наука та курс кримінального права.
Під наукою кримінально-виконавчого права слід розуміти галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення.
Ознаками науки кримінально-виконавчого права є спрямованість на пізнання і використання закономірностей процесу ресоціа-лізації засуджених; накопичення і систематизація знань з теорії і практики виконання покарань; ведення досліджень з проблем виконання покарань.
Предметом будь-якої конкретної науки слід вважати певні об'єктивно існуючі явища та закономірності, які лежать в основі його існування. Наука кримінально-виконавчого права вивчає однойменну галузь права; історію розвитку виправно-трудового права і діяльність органів, які виконують кримінальні покарання; практику діяльності цих органів і установ, досвід роботи аналогічних установ у зарубіжних країнах. Вона, крім того, узагальнює і поширює позитивний досвід діяльності органів, які виконують покарання, розробляє пропозиції щодо удосконалення правових норм і практики їх застосування. Усе це в сукупності складає предмет цієї науки.
Варто зазначити, що коло проблем, які досліджуються наукою кримінально-виконавчого права, не залишається постійним, оскільки змінюється зміст і обсяг виправного впливу на засуджених, виникають нові форми участі громадськості, змінюються суспільно-політичні та соціально-економічні умови в державі. Усі ці зміни відображаються тією чи іншою мірою на правовому регулюванні виконання покарань, тим самим набуваючи змісту предмета науки кримінально-виконавчого права.
У зв'язку з цим слід згадати провідних учених України та Росії, які працювали над даними проблемами і були фундаторами науки кримінально-виконавчого права та окремих її напрямків: Л.В. Баг-рій-Шахматов, М. О. Бєляєв, О. І. Зубков, М. П. Мелентьєв, О. С. Міхлін, О. Є. Наташев, О. Л. Ременсон, М. О. Стручков, Ю. М. Ткачевський, В. М. Трубніков, І. В. Шмаров та багато інших.
Для будь-якої галузі науки завжди важливою залишається проблема методології. Особливе значення вона має для науки кримінально-виконавчого права, оскільки дослідження в цій галузі розширюються, а практика породжує все складніші питання.
Проблема методології передбачає вирішення трьох завдань: з'ясування філософських основ науки кримінально-виконавчого права; розробку загальних понять та інститутів кримінально-виконавчого права; визначення співвідношення діалектичного методу з при-ватнонауковими методами, розробку прийомів і способів збирання й аналізу матеріалів, необхідних для висновків, що формулюються наукою з метою конкретних практичних пропозищ'й.
Науці кримінально-виконавчого права притаманна діалектико-матеріалістична методологія. Вона допомагає визначити керівні ідеї, принципи, основні теоретичні положення науки, виробити конкретні методи досліджень і оцінки одержуваних знань, сприяє удосконаленню раніше відомих і виникненню нових теорій. Велике методологічне значення має також загальна теорія держави і права, яка формулює поняття і визначення права, його галузей, норм, джерел, правовідносин і т. д., що стали використовуватися наукою кримінально-виконавчого права.
Приватнонаукові методи кримінально-виконавчого права: індукція, дедукція, синтез, аналіз, гіпотеза, конкретно-соціологічний, порівняльно-правовий, історичний, системний, формально-логічний аналізи тощо.
Складність сучасних досліджень з проблем кримінально-виконавчого права все більше потребує методів, які б постачали найдостовірніші, найточніші й найдокладніші дані: методи математичної логіки, математичної статистики, математичного моделювання тощо.
Предметом курсу кримінально-виконавчого права є відповідна йому галузь права. Оскільки наука кримінально-виконавчого права має своїм основним завданням пізнати відповідні явища та закономірності, а навчальний курс — дати отримані завдяки науковим дослідженням знання слухачам, а навчальна дисципліна йде слідом за наукою, користується її даними, можна вважати, що зміст навчальної дисципліни сприймає зміст відповідної науки. У той самий час вона може включати в себе не весь комплекс проблем, які вивчаються, як правило, однойменною наукою, а й доповнюватися за рахунок суміжних проблем, що вивчаються в рамках інших наук.
Система курсу кримінально-виконавчого права поділяється на дві частини — загальну й особливу.
У загальній частині висвітлені загальні питання теорії кримінально-виконавчого права: кримінально-виконавче законодавство України, предмет, метод, система норм і принципів кримінально-виконавчого права, кримінально-виконавчі правовідносини, правовий статус осіб, які відбувають покарання, система установ і органів виконання покарань, участь громадськості у виправленні засуджених. Спеціально виокремлені проблеми законності при виконанні кримінальних покарань та історії кримінально-виконавчої системи і законодавства України.
В особливій частині розглядаються, передусім, питання виконання покарання у вигляді позбавлення волі: класифікація засуджених до позбавлення волі, правове регулювання застосування до засуджених основних засобів виправлення (режим, праця, виховна робота, навчання), матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування, особливості відбування покарання окремими категоріями засуджених, комплекс правових та організаційних питань звільнення від відбування покарання і закріплення результатів виправлення. Розглядається також порядок виконання покарань без ізоляції від суспільства. Окремо вивчаються питання попереднього ув'язнення під варту і виконання кримінального покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон та арешту.