- •1. Визначення поняття кримінології як науки. Співвідношення кримінології з іншими науками.
- •2. Предмет кримінології.
- •3. Функції та завдання кримінологічної науки.
- •4. Система та структура кримінологічних знань.
- •5. Поняття методології кримінологічної науки.
- •6. Методи та методики кримінологічних досліджень.
- •7. Природа та сутність злочинності.
- •8. Визначення поняття злочинності та її основних рис.
- •9. Кримінологічні показники злочинності та основні способи їх вимірювання.
- •10. Латентна злочинність: види, причини та способи виявлення.
- •11. Основні тенденції злочинності в Україні у сучасний період.
- •12. Поняття детермінації та детермінант. Детермінація та причинність у кримінології. Співвідношення детермінант злочинності та конкретного злочину.
- •13. Науково-теоретичні підходи до вивчення причинності у кримінології.
- •14. Класифікації детермінант злочинності.
- •15. Основні детермінанти злочинності в Україні у сучасний період.
- •16. Типологія (класифікація) особи злочинця та мотивація злочинної поведінки
- •17. Структура особи злочинця
- •18. Механізм злочинної поведінки: поняття, структура, види.
- •19. Зміст окремих ланок механізму злочинної поведінки.
- •20. Конкретна життєва ситуація: поняття, види та роль в механізмі злочинної поведінки.
- •21. Віктимна поведінка в механізмі злочинного прояву.
- •22. Поняття, мета, завдання та рівні попередження злочинів.
- •23. Організаційні та правові засади попередження злочинів.
- •24. Система попередження злочинів. Класифікація заходів попередження злочинів.
- •5) Медичні та психолого-педагогічні;
- •6) Технічні;
- •25. Суб’єкти попередження злочинів.
- •26. Поняття організованої злочинності, її основні ознаки.
- •27. Суспільна небезпечність організованої злочинності: економічний, політичний, соціальний та інші аспекти.
- •28. Причини організованої злочинності. Її зв’язок з тіньовою економікою.
- •29. Проблеми боротьби з організованою злочинністю.
- •30. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.
- •Особа неповнолітнього злочинця
- •31. Причини злочинності неповнолітніх. Загальносоціальні причини та умови
- •Фактори, пов'язані з близьким оточенням неповнолітніх:
- •32. Попередження злочинності неповнолітніх.
- •Етапи профілактики злочинності неповнолітніх
- •33. Кримінально-виконавче право та його предмет.
- •34. Принципи кримінально-виконавчого права.
- •35. Норми та джерела кримінально-виконавчого права.
- •36. Зміст і особливості кримінально-виконавчих правовідносин.
- •37. Наука та курс кримінального права.
- •38. Загальна характеристика кримінально-виконавчого законодавства України.
- •Конституція України
- •Міжнародні договори України
- •Квк від 11 липня 2003 року
- •Закони України
- •Підзаконні нпа: Укази Президента
- •Підзаконні нпа: Постанови кму
- •39. Поняття правового становища засуджених – основні права і обов’язки засуджених.
- •40. Загальна характеристика конституційних прав та обов’язків засуджених до позбавлення волі.
- •41. Право засуджених на особисту безпеку.
- •42. Поняття та завдання Державної кримінально-виконавчої служби України.
- •43. Види органів та установ виконання покарань.
- •44. Поняття контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- •45. Державний контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань (парламентський, відомчий та прокурорський нагляд).
- •46. Громадський контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- •47. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії; направлення засудженого до позбавлення волі для відбування покарання; переміщення засуджених до позбавлення волі
- •48. Роздільне тримання засуджених у виправних та виховних колоніях.
- •49. Структурні дільниці виправних і виховних колоній
- •50. Поняття та основні вимоги режиму відбування покарання. (у виправних колоніях).
- •51. Праця засуджених до позбавлення волі. (особливості, принципи)
- •52. Оплата праці та відрахування із заробітку засуджених до позбавлення волі.
- •53. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі. Стаття 123. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі
20. Конкретна життєва ситуація: поняття, види та роль в механізмі злочинної поведінки.
Конкретна ситуація — це сукупність зовнішніх для суб’єкта обставин, що безпосередньо передують злочину і взаємодіють з особистісними якостями суб’єкта, що вчинив злочин. Ситуації, що передують злочину, виходячи з їх змісту поділяються на криміногенні (такі, що створюють об’єктивні передумови злочину) і некриміногенні (нейтральні або такі, що навіть створюють перешкоди для злочину).
За джерелом походження криміногенні ситуації можуть бути такими, що створені: - внаслідок дій злочинця; - за волею інших осіб; - внаслідок дії природних і техногенних факторів (пожежі, аварії, катастрофи, повінь тощо); - ситуації змішаного походження — такі, що виникли через поведінку людей, дію природних і техногенних факторів. За змістом криміногенні ситуації поділяються на проблемні, конфліктні та ін. За характером впливу на діючу особу розрізняють такі криміногенні ситуації: - екстремальні; - провокуючі; - сприятливі; - перешкоджаючі; - нейтральні.
Дослідження і вивчення криміногенних ситуацій є необхідною передумовою ефективної профілактичної діяльності органів внутрішніх справ, що здійснюється шляхом запобігання виникненню таких ситуацій або нейтралізацією криміногенних ситуацій, що вже виникли. Ситуація відіграє певну роль як детермінаційний елемент у механізмі злочину й іноді ця роль може стати вирішальною. Однак не може існувати випадків, коли б дія суб'єктивного фактора в механізмі злочину була повністю виключена. Суб'єктивне ставлення як рушійний, спонукальний елемент присутній завжди. Взаємодії ситуації і особи може й не бути, якщо все вирішує особа внаслідок реалізації своїх негативних якостей. Не може бути детермінації злочину тільки за рахунок прояву криміногенної ситуації, оскільки ситуація завжди опосередковується особою. Якщо ж це не так, то немає й вини суб'єкта, бо ситуація не надає йому можливості вибору.
21. Віктимна поведінка в механізмі злочинного прояву.
Віктимна поведінка може бути необережною, ризикованою, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню злочину67. Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимогенну ситуацію.
Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статистики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме:
- особливостями ситуаційного стану (сп'яніння), станом здоров'я (дефекти органів сприйняття), особливим психічним настроєм, пов'язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації;
- недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності та збереження майна;
- небажанням повідомити правоохоронним органам про злочинні дії, що вже мали місце стосовно неї;
- легковажним ставленням до правил, які покликані охороняти суспільний порядок і безпеку;
- участю в незаконній угоді;
- провокаційною поведінкою.
За своїм характером віктимна поведінка може бути:
• конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію чи бере активну участь у конфлікті, що виник (єініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця та правозахисна активність;
• провокаційною (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює враження про її доступність, тощо);
• легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападникові, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо)68.
У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:
• негативна, тобто така, що провокує злочин або створюєдля нього об'єктивно сприятливу ситуацію (форми провокаціїрізні: від фізичного чи психічного насилля стосовно злочинцячи його близьких до їх образи, проявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі);
• позитивна, що проявляється у протидії злочинцеві, у виконанні громадського обов'язку тощо;
• нейтральна, що не сприяла вчиненню злочину