1. Процедура для перейменування файлів

RENAME (VAR ; );

2. Процедура видалення файлу

ERASE();

ІІ- семестр

ТЕМА: Вказівники.

Розглянуті раніше типи даних являли собою значення певного типу, які знаходилися в межах деякого діапазону і володіли певними спільними властивостями. В Pascal, крім даних інформаційного характеру (цифри, рядки), є особливий тип даних, що є адресами у пам'яті деякий комірок. Адресу теж можна вважати інформацією, але вона має подвійний зміст: інформація місця розміщення іншої інформації.

Доступ до будь-якого елемента даних легко реалізується через ідентифікатор змінної, проте до цього ж можна отримати доступ, вказавши адресу пам'яті, де розміщується відповідна змінна: звернутися до людини можна за її іменем-ідентифікатором або вказавши місце знаходження її.

Доступ до об’єктів за адресою пам'яті здійснюється через спеціальні величини.

Вказівник – це такий же складений тип даних, як масиви, рядки; але він не є сукупністю елементів деякого базового типу.

Значеннями вказівників є чотирибайтні числа, проте це не є числа типу longint. Адреса являє собою комбінацію із 2-х 2-байтних цілих чисел. Одне із цих чисел є адресою початку сегменту в пам'яті, друге число – зміщення відповідної комірки пам'яті від початку сегменту.

Тема: Адресація пам'яті.

Початково оперативна пам'ять ЕОМ вимірювалася десятками Кбайт, тому всі програми, які виконувалися були обмежені за розміром.

З середини 80-х теоретично обґрунтовано і практично реалізовано використання 1 Мб пам'яті, при цьому постала проблема неможливості подальшого розширення її.

Через пару років використовували, крім основної пам'яті (1 Мб) – додаткову та розширену пам'ять, проте базова пам'ять залишається в межах 1 Мб і саме в ній починають виконуватися більшість програмних робіт.

Всі комірки пронумеровані від нуля до деякого кінцевого значення, що в 16-вій системі координат .

Звичайно при програмуванні не зручно користуватися адресами, що визначаються числом, розміром 2,5 байта.

Звуження до 2 байт дало б пам'ять 65536, а розширення до 3-х дало б пам'ять більшу ніж можна було б зробити на той час (більше ніж 4 мільярди – 4 Гб). Тому для адресації 1 Мб пам'яті вирішили умовно розділити її на окремі сегменти, причому сегменти могли перекривати один одного і розмір міг бути різним, але не більше 65536, це зроблено тому, що в межах сегменту можна користуватися для адреси 2-хбайтними числами.

Сегменти в пам'яті виділяються не в довільному місці, а лиш з байта, номер якого кратний 16.

Тепер для збереження адреси початку сегменту нема потреби використовувати п’ять 16-вих цифр, а лише чотири, а останній 0 завжди зберігається в пам'яті. Таким чином, для збереження повної адреси байта у пам'яті, використовується 2 2-хбайтних числа: адреса сегменту із 4-х цифр та зміщення байту в межах сегменту. Повна адреса обчислюється як сума

Xxxx0 адреса

+XXXX зміщення

ZZZZZ повна адреса.

Наприклад Пам'ять – вулиця з деякою кількістю рядків 0 – 9999. замість того, щоб користуватися 4-значними числами, квартири умовно розміщуються в будинках по 100 квартир з нумерацією від 0 до 99. повний номер квартири визначається за формулою .

1234=12*100+34.