“Сліпий” (“Невольник”)

у поемі використано прийом романтичного історизму: історія життя головних героїв розкривається на тлі історії козацтва від ранніх морських походів проти турків наприкінці 16 – на початку 17 століття до зруйнування Запорізької Січі у 1775 р. і створення на початку 19 століття Задунайської Січі. Перед нами міфологічне стискання часу, окрім того автор порушує хронологію, щоб охопити усі суттєві історичні події. Манера розповіді не епічна, бо твір не є прямим зображенням минулого. Автор виступає як посередник між описаними подіями і читачем. Авторська присутність відчутна у роздумах-медитаціях, що існують паралельно описаним подіям і часто переплітаються з ними. Поруч з автором виступає оповідач, старий запорожець.

Поема складається з трьох умовно самостійних частин. Перша – розповідь про сім’ю старого козака і його дітей – дочку Ярину і названого сина Степана. Друга – розповідь про козака Степана, який потрапив у турецький полон і був осліплений. Третя – епілог в ідилічному настрої (відбулося єднання сім’ї). Персонажі поеми – постаті піднесено романтичні. Поетика твору близька до фольклорної. Друга, героїчна частина “Дума” відтворює стилістику народної думи, хоч відрізняється стислістю і стрімким викладом.

“І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє” (1845 р.)

за жанром – лірична поема-послання. Це своєрідний маніфест новочасної української національної свідомості. Поет, роздумуючи про трагічну долю своєї країни, приходить від до висновку, що причина цього у ній самій. Проблема криється не просто в політичних опозиціях, у “класовому конфлікті”, а в ушкодженій свідомості, у втраті національної пам’яті й гідності, що призводить до масової самоомани. Ш. висміює типові, самовдоволені гімни українському минулому:

…“А історія!... поема

Вольного народа!

Що ті римляни убогі!

Чорт зна що – не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась

У голови гори слала,

Степом укривалась!”

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

За цією фальшивою пихою поет викриває істинну реальність, як минулу, так і сучасну:

Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші пани

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучче, як батьки ходили.

……………………………….

Доборолась Україна

До самого краю

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Хоч послання звернене до всіх земляків, адресатом є втрачена національна еліта.

Ш. послання побудоване на внутрішній опозиції: з одного боку, поет дуже гостро картає земляків за їхні провини перед Україною, а з іншого – намагається усовістити їх. Важливий смисловий мотив твору – це заклик до єднання всіх національно свідомих сил країни:

Не дуріте самі себе,

Учітеся, читайте,

І чужому научайтесь

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Образ автора виступає сполучною ланкою між непримиримими соціальними силами. Цей образ неоднозначний: юродивий, пророк, апостол-проповідник, сатирик-полеміст. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії і сарказму, любові і надії.

Художні особливості твору пов’язані з жанром послання. Є конкретний адресат, написаний твір у формі звернення до нього. Жанрово поема пов’язана з традицією античного дружнього послання, а також з біблійним апостольським посланням-листом до певної церковної громади. Спільні риси: епіграф з тексту першого послання Іоанна (“Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь есть”), розгорнута назва (давньоукраїнська традиція), адресованість твору національному загалу, ораторський стиль, багатогранний образ автора.

У тексті стилістично і за змістом виділяють кілька частин.

І. Епіграф, розкриває головну ідею твору.

ІІ. Експозиція, або теза (рядки 1-32). За жанровою структурою нагадує 81-й псалом. Автор оскаржує й звинувачує “земних владик”. Мотив суду над неправедними. Для частини характерна біблійна лексика.

ІІІ. 33-193 рядки – звернення до адресата, картання земляків. Мотив страшного суду. Характерний бурлескний стиль і сатирично-полемічна тональність.

ІV. Містить проповідницький монолог “власне” автора.