“Кавказ” (1845 р.)

поема присвячена Якову де Бальмену, який загинув у Кавказькій війні (1817-1864 рр.). Приклад політичної поезії. Автор засуджує війну царизму проти горців, уславлює боротьбу нації за незалежність. Однак поема за змістом виходить за локальні межі теми кавказької війни. Тут присутній чи не найсильніший у Ш. вияв ідеї самовизначення націй. Окрім того, автор викриває всю соціально-політичну систему миколаївської Росії, її колонізаторську сутність. Універсальний характер конфлікту підтверджує епіграф з Біблії (“Кто даст главе моей воду, И очесем моим источник слез, И плачуся и день, и нощь, о побиенных… Иеремии глава 9, стих 1.”), а також звернення до Бога у вступі до поеми.

Основною формою твору є ліричний монолог, сповнений обурення і сарказму. У політичних медитаціях поета головним героєм стає думка-переживання, а на перший план виступають безпосереднє викриття і картання суспільного зла, сатиричні оцінки і характеристики. Традиційне визначення “Кавказу” як поеми досить умовне. Ш. створив тут індивідуальну лірико-сатиричну форму, характер якої був зумовлений конкретним ідейно-художнім завданням. Поет один із перших у світовій літературі прийшов до нового типу поеми – лірична поема. У цьому жанрі поєднується епічна масштабність художнього освоєння світу з ліричним способом літературного зображення. Відтворення життя відбувається безпосередньо через особу автора, який стає змістово-стильовою основою твору. У поемі немає описів чи зображення подій, це майже суцільний монолог-роздум над проблемами свободи, суспільної справедливості, добра і зла. Викривальне спрямовання у творі домінує. З цим пов’язаний особливий гнівний пафос поеми, сповнений сарказму і злої сатири. Джерело образності “Кавказу” – в динамічній формі, в протиставленнях, в дії і протидії. Картина за картиною розгортаються нестримно. Контрастні образи чергуються несподівано:

Слава! слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям…

Композиція твору – цикл монологів. Причому, поєднані вони не тільки на сюжетно-тематичному рівні, а й своєю тональністю, внутрішнім ритмом. Учені зазначають, що композиційно “Кавказ” близький до музичної сонатної форми.

Поряд з історіософськими та політичними творами Ш. у цей період пише соціально-побутові поеми, які продовжують теми і мотиви ранньої творчості. У цих поемах автор втілював свій ідеал “життя по правді”. Твори мають ознаки реалізму.

“Сова” (1844 р.)

тема твору – трагічна доля наймички-вдови, єдиного сина якої забрали в солдати, і яка під кінець життя збожеволіла від самотності і туги. У поемі дві основні частини, відмінні тоном розповіді. Ідилічні картини, що постають у мріях матері про щасливе майбутнє сина змінюються розповіддю про поневіряння вдови після втрати сина. Центральний епізод – опис рекрутського набору, джерелом якого є народні пісні про рекрутів. Психологічна картина переживань матері-вдови поглиблюється роздумами автора про природу суспільного зла.

У творі своєрідно поєднується реалістично зображене соціальне тло з сентиментально окресленим і романтично ідеалізованим образом героїні. Автор широко використав фольклорну образність, а також ритміку народної пісні.