4.13. Гідрохімічний режим річок

Основними характеристиками хімічних властивостей річкових вод є хімічний склад і ступінь мінералізації. За величиною мінералізації О. А. Алекін виділяє річки з малою (до 200 мг/дм³), середньою (200–500 мг/дм³), підвищеною (500–1000 мг/дм³) і високою (> 1000 мг/дм³). Більшість річок в умовах надмірного і достатнього зволоження відносяться до перших двох категорій. Річки в умовах недостатнього зволоження і посушливого клімату можуть мати у межень підвищену і високу мінералізацію.

Мінералізація річкових вод залежить від характеру живлення річок. У період переважного живлення річок талими, дощовими, льодовиковими водами мінералізація найменша. Коли у живленні річок значну роль починають відігравати підземні води, то мінералізація річкової води підвищується і тому для багатьох річок дуже характерна сезонна зміна мінералізації води: зменшення під час водопілля і збільшення в межень, коли річка живиться підземними водами. Значною мірою на ступінь мінералізації річкових вод впливає тип ґрунтів у басейнах річок. У міру переходу з району поширення північних болотисто-торфових і підзолистих ґрунтів у район із наявністю чорноземів і каштанових ґрунтів, мінералізація дощових і талих вод збільшується, а разом з нею підвищується вміст розчинених мінералів у річкових водах.

У хімічному складі річкових вод рівнинної частини України спостерігається чітка гідрохімічна зональність (від західних і північно-західних до східних і південно-східних кордонів країни). У цьому ж напрямі збільшується і мінералізація річкових вод.

Гідрохімічна зональність спостерігається незалежно від напрямку течії річок і добре узгоджується з межами фізико-географічних зон. Так, у зоні мішаних лісів (Українське Полісся) поширені прісні гідрокарбонатно- кальцієві води, а в західних областях лісостепової зони – також прісні гідрокарбонатно-кальцієві, які під час просування на схід поступово переходять у гідрокарбонатно-кальцієво-магнієво-натрієві. На межі зі степовою зоною в їхніх сполуках помітне місце починають займати сульфати, і тому у степовій зоні переважають сульфатно-хлоридні води змішаного катіонного складу.

У гірських країнах зональність практично не простежується, води річок повсюдно прісні гідрокарбонатно–кальцієві.

Зональність хімічного складу й мінералізації річкових вод зберігається в усі періоди року, в середньому за рік і за багаторічний період як у природних умовах, так і в умовах впливу антропогенних факторів.

4.14. Гідробіологічні особливості річок

Вода, дно і берег річки – це середовище життя багатьох організмів. Як і в інших водних об’єктах, ці організми поділяють на три групи біоценозів: планктон і нектон – населення товщі води, бентос – населення дна. У розміщенні бентосу в річках основну роль відіграють ґрунти.

Планктон річок представлено фітопланктоном, зоопланктоном і бактеріями.

Фітопланктон – сукупність рослин, які вільно плавають у товщі води (поширений у річках до глибини 20–40 м). До фітопланктону відносять, наприклад, діатомові, зелені та синьо-зелені водорості.

Зоопланктон – сукупність тварин, переважно ракоподібних, які мешкають у товщі води морських та прісних водоймищ і не здатні протистояти течії.

Бактерії – найпростіші одноклітинні організми, розмір яких знаходиться в межах декількох мікронів.

Нектон річок має два види: риби і ссавці. За характером життя в річках риби поділяються на жилі і прохідні. Жилі – ті, які постійно живуть в річках. Прохідні – це риби, що живуть у морі, а на нерест приходять у річки, або, навпаки, живуть у річках, а на нерест ходять у море. Не всі риби мають достатні умови для всіх стадій свого розвитку на одному місці, тому відбувається міграція риб. Переміщення риб можуть бути пасивні (переміщення ікринок і молоді прохідних риб) і активні (переміщення риб у місця нересту, в райони, багаті на корм, і до місць зимівлі).