7.Функції, сфера застосування та особливості офіційно-ділового стилю.

Офіційно-діловий стиль - це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Сфера застосування офіційно-ділового стилю – спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Цей стиль призначений регулювати офіційні відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей. Головні ознаки: офіційний характер, адресність, повторність дій і ситуацій, тематична обмеженість, смислова точність, ясність, регламентація тексту, документальність. Мовні засоби – суспільно-політична термінологія, мовні штампи, відсутність емоційно-забарвленої лексики, обмежене синонімія, наявність безособових та наказових форм дієслів, відсутність особових форм. Композиція офіційно-ділового стилю – документ(наявність усіх реквізитів та усталений порядок їх розміщення), широке використання простих речень, часто укладених однорідними, відокремленими, вставними членами речення. До підстилів офіційно-ділового стилю належать: -законодавчий (жанри – закон, указ, статут, постанова, кодекс, конституція); - дипломатичний (конвенція, пакт, міжнародна угода, меморандум, декларація); - адміністративно-канцелярський (наказ, розпорядження, інструкція, заява, довідка, автобіографія, службовий лист, оголошення).

8.Функції, сфера застосування та особливості наукового стилю.

Науковий стиль - це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях. Сфера вживання стилю – наука, техніка, освіта. Мета наукового мовлення – повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань. Головні ознаки – інформативність, предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки. Мовні засоби – абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, наукова фразеологія, цитати, посилання, безособовість, строга унормованість, відсутність підтексту. Композиція наукового стилю – поділ на розділи, параграфи, пункти, підпункти, речення складні, часто ускладені звороти. Підстилі – власне науковий (монографія, рецензія, стаття, доповідь, повідомлення, тези, курсова, дипломна, реферат), науково-популярний (книги, статті, призначені для широкого кола читачів), науково-навчальний (підручники, посібники, лекції, бесіди).

9.Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення.

Культура мови – розділ мовознавства, що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях; дотримання норм літературної мови на всіх мовних рівнях, в усній та письмовій формі, уміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами залежно від мети і обставин спілкування, передаючи мовою певний психокультурний контекст. Поняття «культура мови» включає два ступені опанування літературної мови: 1)правильність мови – дотримання норм ЛМ; 2) мовна майстерність – уміння вибирати з існуючих варіантів найбільш точний, стилістично і ситуативно доречний. Культура мовлення – передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слово будови і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету. Аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність – дотримання усіх правил усного і писемного мовлення; - адекватність – точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення; - естетичність – використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним; - полі функціональність – забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності. Найважливіші ознаки культури мовлення: правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність,чистота. Чинники, що вимагають рівень культури мовлення індивіда: - знання норм ЛМ; - ерудиція і світогляд технікою мовлення; - ступінь володіння технікою мовлення; - психологічна і комунікативна культура мовця; - уміння працювати в колективі; - мовне чуття; - професійна підготовка. Культура мовлення – це також загальноприйнятий мовний етикет. Мовленнєвий етикет – це правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів, що рекомендуються в системі стійких формул і висловів в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету: звертання, вітання, знайомство, запрошення, прохання, погодження, згода і не згода, вибачення, скарга, втішання, комплімент, докір, поздоровлення, вдячність, прощання.