#4.Колізійне регулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям.

Внутрішнє законодавство України не передбачає колізійних норм щодо регулювання особистих і майнових сто­сунків подружжя у правовідносинах з "іноземним елементом". Вони встановлювалися окремими договорами про правову до­помогу, укладеними СРСР (ст. 24 — з В'єтнамом, ст. 23 — з Кубою, ст. 25 — з Чехословаччиною). Нині ці норми є майже в усіх договорах, укладених Україною (ст. 26 — з Грузією, ст. 26 — з Естонією, ст. 26 — з Литвою, ст. 25 — з Молдовою, ст, 25 — з Польщею; ст. 27 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 p.).

Колізійні прив'язки є різноманітними, що дозволяє ство­рити гнучке колізійне право і цим повніше захистити права та інтереси подружжя. Основним в усіх договорах про правову допомогу є відсилання до закону місця проживання осіб (спільного; роздільного; останнього; постійного). Водночас зміст понять спільного, роздільного, останнього, постійного місця проживання у договорах не висвітлюється. Використо­вуються також колізійні прив'язки до закону громадянства та до закону суду. Так, у Договорі з Естонією зазначається, що особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством договірної держави, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо подружжя має одне громадянство, але проживає на територіях різних держав, за­стосовується закон громадянства. Якщо подружжя має різне громадянство та проживає в різних державах—учасницях до­говору, застосовується законодавство тієї держави, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання. Якщо ж ці особи не мали спільного місця проживання на територіях договірних держав, застосовується законодавство держави, установа якої розглядає справу (ст. 26).

Відповідно до ст. 25 Договору з Молдовою до регулювання вказаних відносин застосовується закон громадянства, в якому сторони перебували на час подання заяви. Водночас майнові стосунки подружжя щодо нерухомого майна визна­чаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї договірної держави, на території якої знаходиться це майно. Норми щодо нерухомого майна містяться і в інших договорах, укладених, наприклад, із Кубою (ст. 22), Польщею (ст. 25). У деяких із них зазначається норма щодо аліментних зобов'язань.

У договорах про правову допомогу окреслюється і компе­тенція судів із зазначених питань. Так, відповідно до ст. 29 Договору з Молдовою, ст. 29 — 3 Польщею у справах про аліментні обов'язки (крім аліментних зобов'язань, що вини­кають між батьками і дітьми) застосовується законодавство тієї держави, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів.

Подружжя може бути суб’єктом майнових відносин, у тому числі відносин власності, як на загальних цивілістичних засадах, так і на спеціальних умовах, визначених наперед фактом перебування їх у шлюбі. Породження шлюбом майнових відносин подружжя є загальновизнаним фактом. При цьому найбільш істотно виявляються особливості тих майнових відносин подружжя, які складаються між ними (внутрішні відносини). Ці особливості визначаються переважно нормами сімейного законодавства окремих держав.

Правові системи різних держав містять суттєві відмінності щодо визначення правового режиму майна подружжя. У порівняльно- правовому аспекті можна виділити три основні види правових режимів майна подружжя:

) режим роздільності майна, коли майно належить кожному з подружжя окремо. Такий режим було встановлено в Англії законом 1882 р. і прийнято іншими державами загального права;

б) режим спільності майна, що передбачає об’єднання майна подружжя в єдиний майновий масив і встановлення спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження. При цьому кожний із подружжя зберігає право власності на дошлюбне, успадковане та подароване майно. Цей режим (як і режим роздільності) має у правовій культурі глибокі традиції, його елементи можна знайти у Кодексі царя Хаммурапі, праві античних Єгипту і Греції тощо. Класичний правовий режим спільності рухомого і придбаного майна подружжя було встановлено Французьким Цивільним кодексом 1804 р.; в) режим відкладеної спільності ( «сіе/еггесі соттипііу») полягає в тому, що кожний з подружжя визнається власником належного йому майна, яким він володіє, користується і розпоряджається самостійно. У разі ж припинення шлюбу все майно подружжя розподіляється між ними порівну. Такий правовий режим встановлено у Німеччині, Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії і Швеції.

У Законі України «Про міжнародне приватне право» міститься спеціальна стаття (ст. 61), яка закріплює правило визначення компетентного правопорядку для регулювання майнових відносин подружжя, ускладнених іноземним елементом. Відповідно до закону за відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу (як уже зазначалося, першочергово застосовується прив’язка до спільного особистого закону подружжя, потім до права місця останнього спільного проживання). Тобто законом встановлюється автономія волі стосовно регулювання майнових відносин подружжя. Однак у даному випадку автономія волі є обмеженою, оскільки імперативно визначаються умови (відсутність спільного особистого закону або спільного місця проживання) і види відносин, до яких допускається застосування принци-пу автономії волі (правові наслідки шлюбу (ст. 60), майнові відносини подружжя (ст. 61), укладання шлюбного договору (ст. 59). Також обмеженим є коло правопорядків, з поміж-яких можливий вибір — подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу: 1) право особистого закону одного з подружжя, або 2) право держави, в якій один із них має звичайне місце перебування, або 3) стосовно нерухомого майна, право держави, в якій це майно знаходиться. Вибране право припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив’язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям. Закріплення у законодавстві обмеженої автономії волі пов’язано насамперед з намаганням запобігти обходу закону і порушенню внаслідок цього прав і свобод одного з подружжя або третіх осіб.

Майнові права подружжя можуть регулюватися як нормами закону (легальний режим), так і договором, укладеним між ними (договірний режим майна подружжя). За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій розсуд, у тому числі й передбачити порядок управління майном. Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Так, за законодавством Німеччини обов’язковими є особиста присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їх підписів . Можливість укладення шлюбного договору передбачено і правом України. Щодо розв’язання колізійної проблеми, то відповідно до ст. 59 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до перелічених вище вимог.