2.2.Укладення шлюбу з іноземцем або особою без громадянства в Україні;

Укладання шлюбу з іноземним елементом передбачає різні ситуації: укладання шлюбу громадянином (-кою) України з особою іншої державної належності як на території України, так і за її межами, укладання шлюбу в консульській установі або дипломатичному представництві, визнання шлюбів, укладених за кордоном.

Укладання шлюбу на території України. Відповідно до ст. 56 Закону України «Про міжнародне приватне право» формальні умови (форма і порядок укладання шлюбу) в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України. Щодо матеріальних вимог, то ст. 55 цього Закону закріплює, що право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладання шлюбу. В разі укладання шлюбу в Україні застосовуються вимоги СК України щодо підстав його недійсності.

2.3. Укладення шлюбу з іноземцем або особою без громадянства за кордоном.

Укладання шлюбу за кордоном. Питання про визнання таких шлюбів в Україні залежить від державної належності осіб, які укладають шлюб. Шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання стосовно громадянина України вимог СК України щодо підстав недійсності шлюбу (ч. 1 ст. 58 Закону «Про міжнародне приватне право»).

Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні (ч. 2 ст. 58 цього Закону), тобто такі шлюби визнаються в Україні і за формальними, і за матеріальними умовами відповідно до права держави місця укладання шлюбу (прив’язка Іех Іосі сеІеЬгаііопіи). Дана прив’язка традиційно використовується у шлюбно-сімейних відносинах, проте найчастіше вона регулює саме формальні умови укладання шлюбу. До матеріальних вимог з метою запобігання виникненню «кульгаючих відносин» застосовується кумулятивна прив’язка — права держави місця укладання шлюбу (прив’язка Іех Іосі сеІеЬгаііопіз) та особистого закону кожної з осіб, які укладають шлюб (Іех регзопаїіз). Так, відповідно до Закону Угорщини про МПП вимоги до шлюбу регулюються спільним особистим законом осіб, що укладають шлюб. Якщо особисті закони цих осіб є різними, то шлюб буде дійсним лише у разі додержання умов дійсності шлюбу за особистими законами обох сторін.

Укладання шлюбу в консульській установі або дипломатичному представництві. Такі шлюби одержали назву «консульські шлюби». Можливість укладання консульських шлюбів виникає тоді, якщо обидві особи мають національну належність держави, що призначила посла чи консула.

Відповідно до ст. 57 зазначеного Закону шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України. Такі шлюби беззаперечно визнаються в Україні.

Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом держави, що акредитує. Умовою визнання таких консульських шлюбів може бути взаємність (в Україні визнаватимуться шлюби, укладені у консульських установах тих держав, які визнають шлюби, укладені консульствами України у цих державах). Ці питання вирішуються, як правило, консульськими угодами між державами. Іноді консульські конвенції містять застереження про те, що консул має право здійснювати реєстрацію шлюбів за правом держави, що акредитує, якщо це не суперечить законам держави перебування, чи про те, що консул здійснює реєстрацію шлюбів, якщо він уповноважений на це своєю державою та за умови додержання законодавства держави перебування. Обов’язковим є повідомлення місцевих органів про реєстрацію шлюбу консулом, якщо цього вимагають місцеві закони.

#3.Припинення шлюбу з іноземцем або особою без громадянства.

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Окремою проблемою у сфері регулювання шлюбно-сімейних відносин є визнання розірвання шлюбу (розлучення), що мало місце за кордоном. Це визнання полягає у поширенні законної сили рішення іноземного суду (чи іншого правозастосовного органу) на територію України. Таке визнання може здійснюватися у двох формах: або у вигляді визнання іноземного судового рішення про розлучення судом України, або шляхом легалізації документа про розлучення, виданого за кордоном.

У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими ст. 110 ЦПК.

(Постанова, Пленум Верховного Суду України, від 21.12.2007, № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя")

Чимало договорів про правову допомогу, наприклад, з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Народною Демократич­ною Республікою Ємен, Кіпром, Китаєм, Монголією, Юго­славією не містять колізійних норм щодо розірвання шлюбу. Інші ж установлюють колізійні прив'язки (основні, додаткові чи альтернативні), які визначають: 1) законодавство, що засто­совується до умов розірвання шлюбу; 2) органи, компетентні розглядати ці справи. До розірвання шлюбу застосовується законодавство держави:

а) громадянами якої є подружжя в момент подання заяви (ч. 1 ст. 25 Договору з В'єтнамом) чи в момент порушення справи (ч. 1 ст. 26 Договору з Грузією, ч. 1 ст. 26 — з Молдо­вою, ч. 1 ст. 23 — 3 Кубою, ч. 1 ст. 26 — з Польщею, ч. 1 ст. 28 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р. і т. д.);

б) в установу якої подано заяву за умови різного громадян­ства осіб (ч. 2 ст. 25 Договору з В'єтнамом);

в) спільного місця проживання осіб із різним громадянст­вом (ч. 2 ст. 26 Договору з Молдовою, ч. 2 ст. 26 — з Польщею та ін.);

г) орган якої порушив справу, якщо особи мають різне гро­мадянство та проживають на територіях різних держав (ч. 4 ст. 26 Договору з Грузією, ч. 2 ст. 26 — з Молдовою, ч. 2 ст. 26 — з Польщею і т. д.).

За цими ж колізійними принципами визначається й компе­тентність органів щодо розгляду справ про розлучення. У до­говорах обумовлюється, що суд, до компетенції якого належить винесення рішення про розірвання шлюбу, є компе­тентним також у винесенні рішення про батьківські права й аліменти на користь неповнолітніх дітей (ст. 26 Договору з Молдовою, ст. 26 — з Польщею та ін.).

Розірвання шлюбу між іно­земними громадянами, здійснене поза межами України за за­конами відповідних держав, також визнається дійсним в Україні. В договорах про правову допомогу спеціальних норм щодо визнання рішень про розірвання шлюбу не передбачено, оскільки ці договори містять норми про визнання рішень у будь-яких справах.