3. Види і жанри красномовства

Відповідно до класифікації, запропонованої Г.З. Апресяном, ви¬діляють п’ять основних видів красномовства: академічне, полі¬тичне, юридичне (судове), церковне та суспільно-побутове.

Академічне красномовство - Це ораторська діяльність нау¬ковця та викладача, що доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки. Сфера його застосування - шкіль¬на (різних рівнів) та наукова аудиторія. Головними рисами акаде¬мічного красномовства є доказовість, бездоганна логічність, точ¬ність мислення, чітка, позбавлена будь-якої двозначності термі¬нологія. Науковий опис реальних явищ навколишнього світу в ус¬ному слові і живить академічне красномовство. Результати науко¬вих досліджень через різні жанри академічного красномовства в адаптованому вигляді доносяться до громадськості. До жанрів ака¬демічного красномовства належать': наукова доповідь, наукове по-відомлення, наукова лекція (вузівська, шкільна), реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.

Основним жанром академічного красномовства вважається ле¬кція. До неї висувається низка вимог: науковість, аргументованіеть, доказовість, інформаційність, наявність прикладів; виведення ос¬новних думок і положень; викладання доступною і зрозумілою мо¬вою; використання дидактичних матеріалів, мультимедійних за¬собів. Лекція має таку класичну структуру: тема, план, літерату-ра, виклад основних питань плану. Існують такі види і різновиди лекцій: інформаційна (вступна, тематична, оглядова, заключна); проблемна, лекція-візуалізація, лекція удвох, лекція із наперед запланованими помилками, лекція-прес-конференція.

Хоча класична академічна лекція - це монологічний виступ, проте вона не повинна перетворюватися в монолог викладача (лек¬тора) без зворотного зв’язку з аудиторією. Аудиторія повинна не тільки слухати, а й активно сприймати, аналізувати матеріал, пропускаючи його через призму свого досвіду і світорозуміння. Існує чимало прийомів, покликаних активізувати слухачів і зро¬бити їх небайдужими учасниками обговорення презентованої про¬блеми чи теми. Це - проблемні запитання до аудиторії, апеляція до їхнього досвіду, завдання (послухайте уважно і зробіть висно¬вок самостійно), приклади з життя, гумор тощо.

У практиці роботи вищої школи широко використовуються різноманітні форми діалогу зі слухачами: колоквіум, дискусія, диспут, усна рецензія, обговорення. Деякі з цих жанрів мають письмові аналоги: наукова доповідь - стаття, усна рецензія - пись¬мова рецензія тощо. Для участі в колоквіумах, диспутах, диску¬сіях аудиторія повинна добре знати науковий матеріал і володіти аргументацією.

Політичне красномовство - це виступ оратора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політичної сили) або роз’яснює пев¬ну суспільно-політичну ситуацію.

Політичне красномовство формується на ґрунті так званої епі- дейктичної (урочистої) риторики, але без пишнот та панегірично- урочистого тону. Важко провести межу між красномовством епі- дейктичним та політичним. Так, Демосфен був представником епідейктичної урочистості й водночас гостроактуальним політич-ним оратором.

Політичне красномовство, як правило, пов’язане із соціаль¬ним розшаруванням суспільства, зіткненням інтересів різних пар¬тій і класів. Тому політичний оратор є ангажованим («завербова¬ним»). Він може вкладати у свою промову яскраве особисте став¬лення до тієї чи іншої проблеми, але сама проблема залишається надособистісною. Це й визначає підвищену ідейність політичної промови.

Політична риторика диференціюється за такими основними жанрами: політична промова, доповідь, виступ, інформація, огляд та бесіда.

У свою чергу політична промова за сферою функціонування поділяється на парламентську, мітингову та воєнну.

Судове (юридичне) красномовство - це ораторські виступи юристів, підсудного та цивільних осіб у процесі розгляду судової справи з позицій законодавства.

Судове красномовство виникло в Давній Греції як апології- промови на захист самого себе, що їх писали для населення лого- графи-софісти.

Основним жанром судового красномовства є судова промова (звинувачувальна, захисна, самозахисна).

Судова промова - це промова, звернена до суду та інших учас¬ників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, циві¬льної, адміністративної справи, у якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.

Основними рисами судової промови є: офіційний характер промови; полемічність; спрямованість (до суду); попередня зумо¬вленість змісту (справа, яку слухає суд); підсумковий характер судової промови. Важливим моментом кожної судової промови є її моральне підґрунтя. Аморальний суд неприпустимий. Система ж доказів, що базується на суворій логіці, повинна відповідати моральному пафосу суду.

Церковне красномовство - це проповіді, бесіди, настанови, коментування Біблії в практиці різних християнських конфесій.

Релігійне красномовство характерне не лише для сфери хрис¬тиянської культури, у зародковому стані воно існувало ще в Дав¬ній Греції.

Основним жанром церковного ораторства є проповідь - комен¬тар до Біблії. Протягом століть склалася така загальновизнана система, як чотири види проповіді: проповідь-розповідь, пропо- відь-слово (урочиста), проповідь-повчання, бесіда-тлумачення Святого Письма.

Структурними компонентами проповіді є: епіграф (з Писан¬ня); вступ (зацікавлення, опис, оповідь); основна частина, або.мі- ркування; повчальна частина; закінчення-підсумок; заклик.

Суспільно-побутове красномовство - це влучне, гостре або урочисте слово з приводу урочистої події в приватному житті або певної гострої чи цікавої ситуації.

Суспільно-побутове красномовство виникло в Давній Греції та Римі. Його джерелами вважаються епідейктичне та політичне красномовство. Жанрами сучасного суспільно-побутового красно¬мовства є: ювілейні промови, привітальне слово, застільне слово, надгробне (поминальне слово).

Найчастіше такі виступи є імпровізаціями. Це невеликі, ла¬конічні тексти, що не вимагають обов’язкової, звичайної для інших галузей риторики стрункої схеми (вступ, основна частина, висновки), Ораторові не обов’язково демонструвати академічну ерудицію, знання законів або-пропагувати релігійні істини. Ора¬тор може брати приклади з народного фольклору. Стиль може бути від урочистого до «зниженого», навіть вульгарного. Проте орато¬рові слід дотримуватись етичних норм, щоб не образити когось, не принизити людської гідності, не спровокувати недоречну дис¬кусію чи більш гостре «з’ясування стосунків».