2.3 Передача простору

Що б не знімав фотограф, він завжди стикається із завданням передати простір.

Лінійна перспектива є одним з виразних художніх засобів фотографії.

Принцип лінійної перспективи заснований на наступному явищі: чим далі від ока спостерігача знаходяться предмети, тим меншими вони здаються, а паралельні лінії, що йдуть углиб простору, здаються сходячимися вдалині в одній точці. Зображення, побудоване на основі цього закону, називається перспективним зображенням. Фотографічне зображення, що передається об'єктивом, завжди перспективно.

Точка, в якій сходяться паралельні лінії, називається точкою сходу. Лежить ця точка завжди проти спостерігача і на рівні його очей (при фотографічній зйомці - на рівні об'єктива). Рівень цей схематично зображається лінією, яку називають лінією перспективного горизонту.

Фотограф може вільно видозмінювати перспективу, погодившись зі своїм задумом. Видозміни ці залежать від вибору: а) рівня точки зйомки по відношенню до об'єкта, б) відстані від камери до об'єкту і в) об'єктива з тою чи іншою фокусною відстанню.

Звичайна точка зору людини - з висоти її зросту. Предмети, що знаходяться вище, ми бачимо знизу, а що знаходяться нижче - зверху.

Верхня точка дуже виграшна при зйомці демонстрацій, парадів, мітингів, масових спортивних виступів і т. д. Верхня точка сприяє також наочному показу якогось виробничого процесу: всі деталі сюжету показуються в плані і стають чітко видимими.

Низька точка зйомки має інші переваги. Лінія горизонту різко знизиться, верхні частини об'єктів ми побачимо вимальовуючимися на фоні неба. Ці предмети здадуться куди масивніше, вище, ніж раніше. Низьку точку зйомки фотограф вибирає досить рідко, хоча вона, в ряді випадків не позбавлена художньої виразності. Зловживання ж подібною зйомкою (з низької точки) призводить до грубого спотворення масштабів, до порушення нашого уявлення про дійсність, особливо якщо на близькій відстані від апарату розташовані якісь об'єкти.

Від уміння правильно вибрати відстань від камери до предмета зйомки і об'єктив з потрібнию фокусною відстанню багато в чому залежить мистецтво художньої передачі лінійної перспективи.

Передача простору планами. Розрізняються три основні плани: перший (передній, ближній), другий (середній) і третій (задній, далекий). Звідси й назва композиції за кількістю планів - однопланова, двопланова, трипланова і багатопланова. Однопланова композиція при заповненні об'єктом більшій частини площі кадру називається фронтальною.

Невдале поєднання планів може призвести до захаращення кадру об'єктами, що лежать в різних планах, в результаті чого відчуття простору пропаде.

При зйомці двопланового або багатопланового сюжету, дуже важливу роль набуває вибір об'єктиву і відстані від точки зйомки до предметів першого плану. Особливо обережно слід ставитися до зйомки з близької точки ширококутним об'єктивом.

При заповненні переднього плану фотограф перш за все повинен відповісти собі на питання: чи буде відповідати така композиція основній темі, ідеї знімка, чи внесе великий план суттєву рису у зміст знімку, чи не перешкодить він сприйняттю головного, основного об'єкта.

Іноді перший план заповнюють лише в декоративних цілях, вводячи в перший план гілку дерева, який-небудь візерунок (грати, перила) без критичної оцінки цього прийому. В результаті зустрічаються шаблонні, беззмістовні «фотоетюди».

Передача простору тоном. Фотограф, який володіє тональною композицією, може при вирішенні завдання виявлення простору добитися великих художніх успіхів. При зйомці завжди важливо правильно розподілити в різних планах найсвітліші та найтемніші об'єкти.

Передача кольору - одне з найсерйозніших питань техніки фотографії, що має в багатьох випадках вирішальне значення в композиції знімка. Зайва строкатість, нагромадження плям в знімку вбивають художнє враження.

Під правильною передачею кольору в фотомистецтві треба розуміти не передачу кольору, правильну з технічної точки зору, а правильну в тому сенсі, що вона допомагає переконливіше виявити ідею, зміст знімка.

Ступінь різкості різних планів. На викликаєме в нас знімком уявлення про простір значною мірою впливає ступінь різкості різних планів зображення. Фотограф-художник майстерно користується різними ступенями різкості як засобом, сприятливим для виявлення основного в сюжеті і звільнення зображення від зайвих деталей. Можна надати м'якість і нерізкість всьому знімку, що іноді цілком виправдовується з художньої точки зору.

Об'єктиви з великою глибиною різкості, при відповідному діафрагмуванні можуть давати багатопланове зображення, причому всі плани будуть досить різкими. Це, однак, іноді надає знімку зайву сухість, жорсткість.

Якщо фотограф будує кадр, в якому смисловим центром є перший план, далекі ж плани відіграють другорядне або лише декоративне значення, ці плани можна давати менш різкими, щоб вони не заважали сприйняттю першого плану.

Тональна перспектива. Передача простору тоном заснована на наступному явищі, що спостерігається в природі. Якщо ми вдивимося вдалину, то зауважимо, що в міру віддалення від нас предмети не тільки як би зменшуються в своїх розмірах, що відповідає закону лінійної перспективи, але також втрачають чіткість своїх контурів і інтенсивність забарвлення. Це пояснюється наявністю в повітрі безлічі дрібних частинок водяної пари і пилу, які розсіюють світлові промені.

Явище це називається повітряною або тональною перспективою, воно здавна враховується в живописі. Тональна перспектива - виразний засіб великої сили. Повітряна димка не завжди однакова. Вона залежить від ступеня чистоти повітря, від години дня, від сили освітлення і від положення спостерігача по відношенню до сонця.

За співвідношенням тонального забарвлення предметів і ступеня згасання тонів ми судимо про просторову глибину. При цьому самий дальній план, предмети якого, незалежно від їх природного забарвлення, набувають одну тональність, сприймається нами як суцільна смуга.

Дуже різко падає сила тону при зйомці в туман, а також при наявності хмар пилу - цим явищем може вдало користуватися фотограф.

Наявність у повітрі найдрібніших частинок пилу дозволяє ефектно використовувати у фотографії потоки сонячних променів, які, наприклад, вриваються у вікна великих приміщень, через скляний дах заводських приміщень і т. п. Геометрично чіткі смуги як би видимих світлових потоків надають своєрідність і лінійній побудові знімка.

Окремим видом передачі простору тоном є зйомка пейзажів проти світла. Тут часто вирішує справу витримка.